Козаччина: ґазават по-українському?

Квітень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
73 переглядів

Лише небагатьом дослідникам у галузі османістики щось промовляє ім’я Михайла Грушевського. З вершин цієї науки він бачиться однією з тих малознаних периферійних постатей з доби національного відродження чи то в Центральній, чи то у Східній Європі, колись справді значущих, але тепер мало читаних і майже забутих. Поділяти такий погляд на Грушевського та його доробок означає поглиблювати історичну несправедливість, яка переслідувала історика на його пригнобленій рідній землі і за життя, і після смерти.

За часів совєтського режиму праці Грушевського забороняли, а репутацію – паплюжили; якщо й згадували його ім’я, то лише задля огуди. Проте від 1991 року в Україні, а перед тим – у Північній Америці, Грушевський та його дослідження стали символом національного опору та відродження. Між 1992 та 1998 роками «Історію України-Руси» перевидано в Києві репринтом (із цінним вступним словом до першого тому), а раніше, в 1950-х роках, завдяки фінансовій підтримці української діяспори Північної Америки та невтомним клопотам українсько-американського історика Омеляна Пріцака у Нью-Йорку було перевидано всі томи й невдовзі засновано катедру історії України ім. Михайла Грушевського у Гарвардському університеті.

Забороні його діяльности за совєтських часів сприяло також і те, що потенційно праці Грушевського становили смертельну загрозу для підставового російсько-совєтського історичного міту про Київську Русь як колиску російської історії та культури. Хоча Грушевського таки читали (і полемізували з ним) дослідники історії Росії, проте вони мали й досі мають клопіт із тим, що він написав свою «Історію України-Руси» українською мовою, читати якою науковці поза Східною Європою вважають справою або занадто важкою, або не вартою зусиль. Тому в найвідоміших історіографічних джерелах, навіть російських та польських, праці Грушевського з української історії здебільшого не згадуються, відтак вони недоступні для європейських та світових істориків, зокрема й османістів.

Тепер ця прогалина заповнюється. Нещодавно побачили світ два томи «Історії» в англійському перекладі – результат довготривалої та плідної співпраці північноамериканських, переважно канадських, україністів та істориків. Найпершим з’явився том 1, який охоплює ранній період, сягаючи часів заснування Київської Русі. Тобто предмет дослідження лежить поза межами компетенції істориків-османістів (але не дослідників історії Степу). Другим редактори видання підготували до друку сьомий том, і варто зупинитися на причинах, чому саме його. Цей том відкриває, так би мовити, третій цикл «Історії», якому сам Грушевський дав підзаголовок «Історія української козаччини» і який мав на меті описати період від кінця XV до XVIII сторіччя, а саме заснування й розквіт козацької гегемонії та її занепад під тиском внутрішніх і зовнішніх обставин. У сьомому томі детально розглянуто період від кінця XV століття й аж до 1625 року: виникнення козацтва як третьої сили між Польсько-Литовською унією, з одного боку, та ординською державою (так званим Кримським ханатом) – з іншого.

Наступні томи цієї праці, досі не перекладені, ще повніше описують козацький гетьманат. У восьмому томі зображено події 1625–1650 років, у дев’ятому – 1650–1657 років; том 10/1, який вийшов уже після смерти автора й незабаром був заборонений, доведено лише до 1658 року. В другій частині 10 тому, написаній, але так і не виданій, ідеться про період 1658–1676 років (рукопис навмисно знищили в Києві десь у 1970-х роках). Наступні томи так і не були написані. Мабуть, історики-османісти щиро шкодують, що Грушевському завадили написати про важливі роки масованого наступу турків на Україну (1677–1678), бо погляд українського історіографа на турецько-московсько-польське змагання за Україну, а надто перебіг епічного походу Кара Мустафи Паші на Чигирин (1678), становив би особливу цінність.

Ясна річ, Грушевський не був орієнталістом. Як історик-фактограф par excellence, він потребував османських хронік для опису навали...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі