Корупція: короткі історичні нотатки

Липень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
7872 переглядів

Наше суспільство є підставово історичним. Запитай нас про сучасні проблеми – і ми звично почнемо оповідати про їхнє коріння з хрещення Русі чи монгольської навали.

Це стосується й корупції. Тотальна присутність її у кожній ділянці суспільного життя України провокує думку, що вона, корупція, укорінена в минулому. Тому навряд чи її вдасться подолати у найближчому майбутньому.

Почасти цей спосіб мислення є обґрунтованим. Головне однак – зрозуміти його обмеженість, щоб не переступити ту межу, за якою він уже нічого не пояснює, а лише, навпаки, затемнює справу. Або – ще гірше – породжує фаталізм і виправдовує нашу бездіяльність.

Першим ліком проти цього фаталізму є визнання простого факту, що добре це чи погано, але українська ситуація – не унікальна. Корупція існувала у будь-якому суспільстві будь-якої доби. Скарги на те, що світ іде до загибелі, бо хабарі та корупція стали загальнопоширеними, знаходимо на асирійській глиняній табличці 2800 року до н.е. Хоча заведено вважати, що корупція характерна передовсім для східних суспільств, згадки про неї знаходимо у дуже багатьох класичних текстах західної інтелектуальної традиції – від Платона й Аристотеля до Мак’явелі та Русо. Тож пошуки специфічних історичних причин для кожного окремого суспільства заздалегідь приречені на поразку.

Насправді існує одна універсальна кореляція: корупція пов’язана з бідністю. І то в оберненій пропорції: що вища корупція, то бідніше суспільство. Тому найкращий і найнадійніший спосіб боротьби з корупцією – це підвищення рівня суспільного багатства. Прикладом цього може бути Австралія. Сто років вона була однією з найбідніших і найкорумпованіших країн світу, тепер вона – одна з найменш корумпованих і, відповідно, найбагатших (і, що важливо, одна з найщасливіших – згідно з найновішим опитуванням).

Питання, що є причиною, а що наслідком – бідність провокує корупцію чи корупція пожирає суспільне багатство? – схоже на питання, що було першим: курка чи яйце? Тож, мабуть, мудріше буде визнати, що корупція є водночас і причиною, і наслідком суспільної бідности

На перший погляд, кореляція між бідністю та корупцією залишає за дужками історію. Але це тільки на перший погляд. Бо зіставлення класичних текстів із сучасною ситуацією показує, що впродовж кількох останніх століть саме поняття корупції пережило суттєву еволюцію. У класичних текстах вона мала розмитіше значення й стосувалася морального здоров'я суспільства чи політичного життя взагалі. Сучасне визначення корупції як індивідуального акту, пов’язаного зі зловживанням політичною чи публічною владою заради особистої вигоди, є продуктом модерної доби [1].

Це не означає, зрозуміло, що корупція такого типу притаманна винятково чи переважно модерній добі. Йдеться про інше: те, що нині зазвичай вважається корупцією, за «старого режиму» сприймалося радше за норму. Прикладами можуть слугувати, скажімо, система «кормления», що була запроваджена ще в Русі X-XI століттях і стала однією з найпоширеніших норм у «старорежимній» Росії [2], або безоплатні посади канцлера та скарбника у Речі Посполиті. В обох випадках не існувало чіткої межі між приватними інтересами та публічними справами, що означало по суті запрошення до корупції у сучасному розумінні цього слова.

Можна ризикнути тезою, що масово з цим типом корупції почали боротися лише у модерну добу, більш специфічно – у рамках процесу модернізації старих суспільних порядків. Якщо прийняти цю тезу, то розмова про корупцію та її історичні корені набере сенсовнішого характеру. Багато дослідників до звиклої формули корупції (К (корупція) = М (монополія влади) + С (свобода дій) – П (підзвітність)) додають ще один чинник – Ц (цінності), які сповідує населення тої чи іншої країни. Як діє ця формула, не до кінця зрозуміло. Але можна припустити, що оскільки, з одного боку, цінності формуються історично та виразно корелюються із суспільним багатством, а з другого – корупція пов’язана з бідністю, то між історією та корупцією таки існує якийсь, хоча й не зовсім прямий зв’язок.

Цю тезу можна перевірити й обговорити на матеріялі емпіричних даних, нагромаджених від початку 1980-х років у рамках Світового дослідження цінностей (World Value Survey). Дослідження виразно показує, що цінності корелюються із суспільним багатством (їх можна «намастити на хліб») і формують так звану «стежкову залежність»: певні країни у процесі проведення модернізації мають історичні переваги. Спрощуючи з необхідности, ці переваги можна звести до трьох чинників (див. таблицю 1): релігійного (конфуціянські та християнські країни є більш успішними, а в межах християнського світу краще ведеться країнам західнохристиянським, особливо протестантським (Макс Вебер, виявляється, таки мав рацію), імперського (Британська імперія, на відміну від Іспанської, Французької чи Російської, таки створила певні історичні переваги для країн свого домініону – і тут уже має рацію Ніл Ферґюсон[3]) та відсутности комуністичного досвіду (комунізм виявився гальмівним чинником усюди, де існували чи існують комуністичні режими; це однак не стосується лівої традиції загалом: країнам соціял-демократичним зазвичай ведеться краще – тому не мали рації марксисти-революціонери, зате мали рацію марксисти-реформатори). Це не означає, що держави без цих переваг приречені на невдачу. Це означає радше, що для досягнення стабільного розвитку – ключового елементу модернізації – елітам одних країн треба долати більше історичної інерції, аніж елітам інших [4].

Та все ж цю інерцію можна подолати, що підтверджують дані опитувань, які від кінця 1990-х щороку проводить Тransparency International. Вони стосуються рівня корупції, вимірюваного за шкалою від 1 (найвищий рівень) до 10 (найнижчий), і майже з кожним роком охоплюють усе більшу кількість країн (1998-го їх було 85, останнє (2011) опитування стосувалося уже 183). Щоправда, Тransparency International стверджує, що її дані не надаються до історичних порівнянь і узагальнень. Це однак не стримує експертів від спроб аналізувати їх саме з історичної перспективи. Деякі з їхніх висновків подібні до викладених вище: корупція пов’язана з бідністю та комунізмом. Інші висновки додають новий акцент: країни з вищою корупцією є менш політично стабільними і схильними до революцій та політичних переворотів. Прикладами до 2011 року були Туніс, Зимбабве, Іран, Кот д’Івуар і, звісно, Грузія та Україна; після 2011 р. до цієї групи додалися країни, що пережили «арабську весну».

Доброю новиною є те, що у світовому масштабі ситуація виразно не погіршується. Вона є досить стабільною, й абсолютна більшість країн залишається у своїх незмінних нішах, що ще раз наштовхує на думку про інерцію, витворену історією. Проте є група країн, які традиційно вважалися «безнадійно скорумпованими», але в останні роки досягли очевидного покращення ситуації (Індонезія, Камерун, Ніґерія, Танзанія й Вірменія), тобто змогли вирватися за ті межі, які на них наклала історія.

Використавши дані Тransparency International, можемо порівняти Україну з тими країнами, які в минулому входили разом із нею до спільних державних утворень або ділять із нею релігійну спадщину східного християнства (див. таблицю 2).

Таблиця 2. Індекси корупції щодо окремих країн
Рік 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011
Азербайджан         1.7 1.5 2.0 2.0 1.8 1.9 2.2 2.4 2.1 1.9 2.3 2.4 2.4
Вірменія         2.5 2.5       3.1 2.9 2.9 3.0 2.9 2.7 2.6 2.6
Білорусь       3.9 3.4 4.1   4.8 4.2 3.3 2.6 2.1 2.1 2.0 2.4 2.5 2.4
Болгарія       2.9 3.3 3.5 3.9 4.0 3.9 4.1 4.0 4.0 4.1 3.6 3.8 3.6 3.5
Естонія       5.7 5.7 5.7 5.6 5.6 5.5 6.0 6.4 6.7 6.6 6.6 6.6 6.5 6.4
Фінляндія 9.1 9.1 9.5 9.6 9.8 10.0 9.9 9.7 9.7 9.7 9.6 9.6 9.4 9.0 8.9 9.2 9.4
Грузія         2.3     2.4 1.8 2.0 2.3 2.8 3,4 3.9 4.1 3.8 4.1
Греція 4.0 5.0 5.4 4.9 4.9 4.9 4.2 4.5 4.3 4.3 4.3 4.4 4.5 4.7 3.8 3.5 3.4
Литва         3.8 4.1 4.8 4.8 4.7 4.6 4.8 4.8 4.8 4.6 4.9 5.0 4.8
Молдова         2.6 2.6 3.1 2.1 2.4 2.3 2.9 3.2 2.8 2.9 3.3 2.9 2.9
Польща     5.1 4.6 4.2 4.1 4.1 4.0 3.6 3.5 3.4 3.7 4.2 4.6 5.0 5.3 5.5
Румунія     3.4 3.0 3.3 2.9 2.8 2.6 2.8 2.9 3.0 3.1 3.7 3.8 3.8 3.7 3.6
Росія   2.6 2.3 2,4 2.4 2.1 2.3 2.7 2.7 2.8 2,4 2.5 2.3 2.1 2.2 2.1 2.4
Україна       2.8 2.6 1.5 2.1 2.4 2.3 2.2 2.6 2.8 2.7 2.5 2.2 2.4 2.2

 

 

Таблиця підтверджує дві вже відомі тези: 1) історія має значення, бо розташовує різні країни у різних кластерах відповідно до їхньої історичної спадщини, але разом із тим 2) деякі країни спромагаються радикально змінити траєкторію свого розвитку. Щодо першої, то очевидно: більшість країн комуністичної колись Східної Европи розміщені у проміжку від 2.0 до 4.0, тобто на рівні країн, що розвиваються. Щодо другої, то бачимо декілька цікавих прикладів країн, які «подолали» свою історію. Найвиразнішим є приклад Фінляндії: колишня частина Російської імперії, вона незмінно виказує найнижчий рівень корупції. Подібний приклад демонструє «протестантська» Естонія: рівень корупції там набагато нижчий не лише порівняно з колишніми комуністичними країнами (разом із Польщею, Угорщиною і Чехією), але навіть порівняно з Італією.

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.