Короткий курс російсько-української лєнініяни

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
150 переглядів

Небажання російських еліт перед 1914 роком визнавати українців нацією істотно, а в певних історичних моментах і вирішально посприяло перемозі тоталітаризму в 1917–1920 роках, – а це, серед інших неґативних результатів, перешкодило витворенню модерної російської нації західного зразка.

У критичних моментах революційної боротьби, а надто після більшовицького перевороту, відмова їхніх російських опонентів визнати українську націю допомогло більшовикам спершу здобути, а відтак утримати владу. Деякі вороги більшовиків хоча й бачили, що ті встановлюють тоталітарний режим і нищать суспільство, все-таки підтримували їх, попри їхні дії, вбачаючи в Лєніні рятівника єдиної та неподільної Росії й сподіваючися, що її раніше чи пізніше буде відновлено – без більшовиків, але з українськими землями.

Ця трагічна історична «кон’юнктура» мала й інший аспект: оскільки Лєнін іще перед 1914 роком був єдиною значною фігурою серед росіян, хто принаймні формально визнавав, що українці є окремою й рівною з росіянами нацією, більшовики на певному етапі громадянської війни змогли прихилити до себе деякі елементи української лівиці, яким видавалося, що ті пропонують українцям ліпшу долю, ніж решта російських сил, і що «табір Лєніна» й, умовно кажучи, «табір Грушевського» здатні досягти якогось «історичного компромісу». Проте, як покажуть події кінця 1920-х – початку 1930-х років, пакт із більшовиками виявився ілюзією.

Однак спершу про те, чого в цьому есеї не буде. Найперше, я не претендую на внесок у вивчення історії чи теорії тоталітаризму. Отож тут не буде порівнянь німецького нацизму та російського комунізму, хоча годі не помітити, що два найпотужніші тоталітарні рухи XX століття змогли здобути владу там, де перехід від імперії до модерної нації був тривалим та болісним, а тоталітаризм правив за альтернативу «нормальній» національній державі. По-друге, хоча в цьому тексті чималу увагу присвячено ідеям і політиці Лєніна, однак постулюємо і не доводитимемо, що лєнінізм є тоталітарною ідеологією. По-третє, встановлений за більшовиків режим ніколи не був «совєтською» («радянською») системою, де влада мала бути здійснювана через «совєти» («ради») – органи, що їх вільно обрали робітники, селяни або солдати. Завдання цього есею – розмисел про роль, яку тоталітаризм відіграв у відносинах між Росією та Україною.

А що майже всі головні дійові особи нашої оповіді є учнями Маркса, то перша цитата буде з «Маніфесту Комуністичної партії». Як свідчить мій багатолітній досвід університетського викладача, студенти легко впізнають, звідки походять ці слова: «Історія всіх суспільств, що існували до цього часу, була історією боротьби класів». Дехто навіть може назвати декілька з перерахованих у цьому реченні класів: «Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер». Клопоти починаються, якщо запитати, чим закінчується фраза: «Коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели невпинну, то приховану, то явну боротьбу, яка завжди кінчалася революційною перебудовою всього суспільства або...». Я ще не мав студента, здатного згадати слова, яких тут бракує: «або спільною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу».

На жаль, історія марксизму змушує замислитися, чи багато Марксових самопроголошених учнів узагалі дочитали першу частину «Маніфесту Комуністичної партії». На початку XIX століття Чаадаєв стверджував, що історія Росії навчила інших, чого не слід робити. Можна сперечатися, чи він мав рацію щодо минулого, але хист провидця, безсумнівно, мав. Бо й справді, впродовж більшої частини XX століття історія Росії – й, неминуче, України також, – була потужним взірцем того, що відбувається, коли боротьба класів не виливається в «революційну перебудову всього суспільства», а спричиняє взаємознищення класів, що вели між собою боротьбу. XX століття показало, що це може статися також і з націями. Прислухаймося тут до Адріана Гастинґса, який на...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі