Конституція свободи: Проєкт нової Конституції України

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
20
29008 переглядів

Стаття 24.

1. Кожен має право на повагу і захист своєї гідності.

2. Нікого не може бути піддано катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує людську гідність, поводженню чи покаранню.

3. Перебування в місцях позбавлення волі не може вважатися підставою для приниження людської гідності.

4. Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам чи експериментам.

Стаття 24 проекту Конституції закріплює принцип поваги до людської гідності. Вона містить в собі також норму про заборону катування людини. Редакція статті 24 проекту відповідає положенням статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Новелою статті є включення до її змісту права на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Нині воно закріплюється пунктом 1 статті ІІ-63

Розділу І Хартії засадничих прав Союзу в якості права на шанування фізичної та психічної цілісності. Решта положень статті 24 проекту Конституції відповідає положенням статті 28 чинного Основного Закону.

Як відомо, частина перша статті 104 Основного Закону ФРН (1949) говорить про те, що затримані особи не можуть бути об’єктом жорстокого в моральному чи фізичному сенсі поводження. У свою чергу, Стаття 18 Конституції Аргентини (1853) вимагає, щоб державні в’язниці утримувалися в чистоті та здоровій обстановці.

Стаття 25.

1. Кожен має право на свободу, безпеку і особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, передбаченої законом:

1) законне ув’язнення після засудження особи судом;

2) законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

3) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою провадження її до суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину чи правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою злочину чи правопорушення чи її втечі після його вчинення;

4) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою провадження його до компетентного органу;

5) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, а також законне затримання психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг;

6) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну або стосовно якої провадиться процедура депортації чи екстрадиції.

2. Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту або затримання і про обвинувачення, висунуті проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано чи затримано згідно з положеннями пункту 3 частини першої цієї статті, має негайно постати перед судом і йому має бути забезпечено розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює або додатково перевіряє законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

6. Кожен, кого заарештовано чи затримано, повинен одержати перед арештом або затриманням «Картку гарантій прав особи, чия свобода обмежується». Нехтування цим правилом посадовою або службовою особою є підставою для реабілітації заарештованої чи затриманої особи.

7. Кожному заарештованому чи затриманому мають бути негайно роз’яснені зрозумілою для нього мовою його права і надана можливість захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника.

8. Кожен заарештований чи затриманий має право на персональну зустріч із суддею з приводу оскарження умов його арешту, затримання чи тримання під вартою.

9. Про арешт і затримання особи має бути негайно повідомлено родичів або близьких заарештованого чи затриманого. Кожен заарештований чи затриманий має право на невідкладне повідомлення своїх родичів або близьких йому осіб про свій стан.

10. Кожному потерпілому від арешту, затримання чи тримання під вартою, здійсненим всупереч положенням цієї статті, гарантується право на відшкодування спричиненої йому моральної та матеріальної шкоди.

Стаття 25 проекту Конституції присвячена праву людини на свободу, безпеку і особисту недоторканість. Будучи подібною до статті 29 чинної Конституції, вона містить в собі оновлену редакцію цієї класичної норми. Нині редакція даного права приведена у відповідність до офіційного перекладу статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950). Нова редакція статті є ширшою за змістом від нині чинної в Україні норми.

Зокрема, Стаття 25 проекту Конституції передбачає нове положення про те, що кожен, кого було заарештовано чи затримано, повинен одержати перед арештом чи затриманням «Картку гарантій прав особи, чия свобода обмежується». Нехтування цим правилом посадовою або службовою особою є підставою для реабілітації заарештованої чи затриманої особи. Це положення внесено в проект Конституції за результатами аналізу практики арештів і затримань в Україні протягом останніх років. На думку українських правозахисників, воно є виправданим з точки зору належного гарантування прав людини.

Для порівняння: частина четверта статті 104 Основного Закону ФРН (1949) говорить про те, що у випадку затримання особи про це мають бути негайно повідомлені її родичі або інші довірені особи. У свою чергу,

Стаття 5 Конституції Бразилії (1988) вимагає, щоб про арешт особи були сповіщені її родичі або інші, вказані арештованою особою люди.

Стаття 26.

1. Кожному гарантується недоторканість його житла чи іншого законного володіння.

2. Не допускається проникнення до житла чи іншого законного володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду на основі закону.

3. Арешт, огляд і обшук в нічний час у помешканні чи іншому законному володінні особи забороняється.

4. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей і майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи іншого законного володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 26 проекту Конституції є оновленою версією статті 30 чинного Основного Закону. Новим в ній є положення про те, що арешт, огляд і обшук в нічний час у помешканні особи забороняється. Подібне правило відоме законодавству окремих західних країн. В Україні ця норма є також актуальною. Громадяни старшого віку пам’ятають абсурдну жорстокість нічних арештів в СРСР в 30-ті роки минулого століття. Для порівняння: «нічне вторгнення до житла» (навіть з ордером) забороняється чинною Конституцією Бразилії (1988).

Крім того, даний проект Конституції містить таке поняття як «інше законне володіння особи». Йдеться про такі просторові об’єкти як службовий офіс, гараж, творча майстерня тощо.

Стаття 27.

1. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної, електронної та іншої кореспонденції.

2. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом і за умови, що вони є необхідними в демократичному суспільстві з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 27 проекту Конституції є самоочевидною й не вимагає коментування. Вона є модернізованою версією статті 31 чинного Основного Закону.

Стаття 28.

1. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

2. Кожен має право на захист персональних даних (відомостей про себе).

3. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення персональних даних без згоди особи, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної або громадської безпеки, захисту прав і свобод інших осіб.

4. Персональні дані можуть використовуватися лише для цілей, визначених законом.

5. Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, інших установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе.

6. Кожному гарантується право спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та право вимагати вилучення такої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про особу.

Стаття 28 проекту Конституції використовує поняття «персональних даних» замість поняття «конфіденційної інформації про особу». Персональні дані – це юридичний термін спеціального призначення. Він означає не просто конфіденційну інформацію, а її конкретний тип, різновид. Поняття персональних даних знайоме європейському законодавству. В цілому,

Стаття 28 проекту є модернізованою версією статті 32 чинної Конституції України. Її нова редакція спирається на офіційний переклад статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Сторінки30

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Олексій Савалага.
Олексій Савалага 22 травня 2014 року, 19:19

1.Пропоную найвищий законодавчий орган України назвати - НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ

1.2.НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ  складається із двох палат - 300 членів парламенту.

1.3.- Верхня палата - Палата сенаторів , що складається із   - 75 сенаторів.

        Голова Верхньої палати у відсутності Президента України виконує його обовязки.

1.4.- Нижня палата  - Палата депутатів,що складається із     - 225 депутатів.

2.Президент України -є Главою держави та верховний головнокомандувач.

  - Національна Гвардія України, як окрема структура і її керівник підпорядковані нижній палаті парламету.

       Голова Нижньої палати у відсутності керівника Національної Гвардії України виконує його обовязки..

2.1. Прем'єр міністр є керівником ( КМ ) - виконачої влади країни.

       МВС і її керівник підпорядковані КМ.

 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.