Конституція свободи: Проєкт нової Конституції України

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
19
27653 переглядів

Розділ ІІІ

ПРАВА, ОСНОВОПОЛОЖНІ СВОБОДИ, ОБОВ’ЯЗКИ

Розділ ІІІ проекту Основного Закону про права і свободи названо по-новому: права, основоположні свободи, обов’язки. Такий підхід пояснюється тим, що в проекті Конституції використано термінологію офіційного перекладу Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950).

Важливим в даному випадку є те, що європейський документ передбачає не лише захист прав фізичних осіб, але й захист прав (свобод) юридичних осіб. Зокрема, Стаття 10 Конвенції говорить про свободу вираження поглядів, яка стосується не тільки людей, але й юридичних осіб – газет, інших засобів масової інформації. Крім того, в Розділі ІІІ проекту Конституції йдеться не лише про обов’язки людини, але й про обов’язки органів держави, місцевого самоврядування, інших юридичних осіб.

Стаття 17.

1. Гідність людини є непорушною.

2. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах.

3. Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними і непорушними.

4. При прийнятті нових законів чи внесенні змін до чинних законів не допускається порушення конституційних прав людини і основоположних свобод.

5. Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

6. Окремі права, основоположні свободи та обов’язки можуть належати також юридичним особам.

Стаття 17 проекту Конституції присвячена захисту людської гідності. Вона фактично повторює зміст статей 21-22 чинної Конституції, проте починається з нової формули: гідність людини є непорушною. Саме цей вираз ми зустрічаємо у статті ІІ-61 Хартії засадничих прав Союзу.[3] Водночас в проекті Конституції знято існуючий в чинній Конституції України вираз про те, що існуючі права і свободи людини не можуть бути скасовані. По-перше, якщо Конституція стверджує, що права і свободи не є вичерпними, то це означає, що вони існують незалежно від наміру національного законодавця. По-друге, непорушність прав і свобод, про яку йдеться в статті 17 проекту Конституції, автоматично означає неможливість їх звуження чи скасування.

Як прийнято в міжнародній (європейській) практиці, окремі права, основоположні свободи та обов’язки можуть належати також юридичним особам, на чому спеціально наголошує частина шоста статті 17 даного проекту.

Стаття 18.

1. Закріплені в цій Конституції права людини і основоположні свободи не можуть тлумачитися як обмеження чи порушення прав і основоположних свобод, визнаних міжнародними договорами України.

2. Всі можливі обмеження щодо здійснення передбачених цією Конституцією прав і основоположних свобод повинні:

1) бути необхідними в демократичному суспільстві;

2) передбачатися законом;

3) точно відповідати цілям, заради досягнення яких вони запроваджуються.

Існування статті 18 проекту Конституції пояснюється тим, що на Україну покладено зобов’язання за Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966). Цей юридично обов’язковий документ (в частині першій статті 5) наполягає на тому, що «ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як таке, що означає, що якась держава, якась група чи якась особа має право займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на знищення будь-яких прав чи свобод, визнаних у цьому Пакті, або на обмеження їх у більшій мірі, ніж передбачається у цьому Пакті». Таким чином,

Стаття 18 проекту Конституції є юридичним засобом, який встановлює баланс українського конституційного законодавства про права людини та основоположні свободи і чинних в Україні норм міжнародного публічного права.

Частина друга статті 18 подає перелік стандартних вимог (так званого «трискладового тесту»), які застосовуються Європейським судом з прав людини у Страсбурзі для перевірки обґрунтованості накладання державами-членами Ради Європи обмежень на здійснення передбачених Європейською конвенцією (1950) чи факультативними протоколами до неї прав людини та основоположних свобод.

Стаття 19.

1. Кожна людина має право на вільний розвиток.

2. Ніхто не може утримуватись в рабстві або в підневільному стані. Торгівля людьми заборонена.

3. Ніхто не може бути примушений робити те, що не відповідає закону.

4. Здійснення визнаних Україною прав людини і основоположних свобод забезпечується без дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за будь-якою іншою ознакою.

5. Держава гарантує захист від дискримінації за ознаками, вказаними в частині четвертій цієї статті.

Стаття 19 проекту Конституції присвячена праву на вільний розвиток, яке в діючому Основному Законі передбачається статтею 23. На відміну від чинної норми, її оновлена версія є ширшою за змістом. Нині вона містить в собі передбачену статтею 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950) заборону рабства і примусової праці. Крім того,

Стаття 19 проекту поглинає зміст статті 24 чинної Конституції, присвяченої забороні дискримінації. Саме з права на вільний розвиток має випливати заборона рабства, дискримінації та будь-якого іншого примусу чи тиску на людину. Норма про вільний розвиток повинна спиратися на відповідні – тематично об’єднані – гарантії. Заборона дискримінації подається в проекті у відповідності до офіційного перекладу статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950).

Стаття 20.

1. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадській, політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства тощо, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг матерям і вагітним жінкам.

Стаття 20 проекту Конституції присвячена рівності прав жінки і чоловіка. Вона фактично повторює частину третю статті 24 чинного Основного Закону.

Стаття 21.

1. Громадяни України мають рівні конституційні права і основоположні свободи та є рівними перед законом.

2. Громадяни України не можуть бути позбавлені громадянства і права змінити громадянство.

3. Громадяни України не можуть бути вигнані за межі України, а також видані іноземній державі, якщо тільки це не витікає із міжнародних зобов’язань України.

4. Громадяни України, які перебувають за її межами, можуть в будь-який час повернутися в Україну.

5. Держава гарантує піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами.

У статті 21 проекту Конституції зібрані гарантії конституційного статусу громадян України: рівність перед законом, заборона примусового позбавлення громадянства, заборона вигнання громадянина за кордон або видачі його іноземній державі тощо. Зміст цієї статті відповідає положенням статті 25 чинної Конституції України.

З іншого боку,

Стаття 21 проекту передбачає можливість екстраординарної видачі громадян України іноземній державі, якщо це витікає з чинних міжнародних зобов’язань України. Для порівняння: як свідчить

Стаття 16 Основного Закону ФРН (1949), «жоден німець не може бути виданий іноземній державі. Відступ від цього правила може бути передбачений законом для видачі державі-учасниці Європейського Союзу або міжнародному судові, якщо при цьому додержуються принципи правової держави». Крім того, як свідчить одна з поправок (

Стаття 53-2\2) до чинної Конституції Франції, «республіка може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду згідно з умовами, передбаченими договором, підписаним 18 липня 1998р.».

Стаття 21 даного проекту містить в собі також принцип рівності громадян перед законом, який перенесено сюди з частини першої статті 24 чинної Конституції, де він поки що штучно узгоджується з принципом заборони дискримінації. Варто підкреслити, що заборона дискримінації має стосуватися не лише громадян України, але й будь-яких інших фізичних осіб, людини як такої.

Стаття 22.

1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж самими правами і основоположними свободами, а також несуть такі ж самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією України, законами та міжнародними договорами України.

2. Колективне вислання іноземців з території України заборонено.

3. Іноземці, які проживають на території України, можуть бути вислані за її межі виключно на законних підставах. При цьому вони мають право:

1) наводити доводи проти свого вислання;

2) вимагати судового розгляду своєї справи;

3) постати перед органом чи посадовою особою, уповноваженими вирішувати це питання.

4. Іноземець може бути висланий ще до того, як він здійснив права, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини третьої цієї статті, якщо таке вислання є необхідним в інтересах забезпечення національної безпеки чи громадського порядку.

5. Іноземцям та особам без громадянства може бути наданий статус біженця або притулок в порядку, встановленому законом.

6. Ніхто не може бути переміщеним, висланим чи виданим державі, де існує реальна загроза застосування до нього смертної кари, катування чи іншого нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання.

Стаття 22 проекту Конституції присвячена основам конституційного статусу іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України. Ця

Стаття частково поглинає зміст статті 26 чинного Основного Закону, проте включає в себе також важливі положення статті 4 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод із змінами, внесеними Протоколом № 11. Йдеться, зокрема, про заборону колективного вислання іноземців.

Стаття 22 проекту Конституції містить в собі вимогу статті 1 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950) стосовно важливих процесуальних гарантій здійснення прав іноземців. Закріплення цих гарантій в Конституції є важливим, оскільки кількість іноземних громадян в Україні неухильно зростає. Проблематика життя іноземців на території України стає все більш типовою соціальною проблематикою Української держави.

Частина шоста статті 22 проекту відповідає вимогам частини другої статті ІІ-79 Хартії засадничих прав Союзу.

Стаття 23.

1. Кожна людина має право на життя.

2. Держава зобов’язана захищати життя людини.

3. Нікого в Україні не може бути засуджено до смертної кари або страчено.

4. Кожен має право захищати своє або чуже життя від протиправних посягань.

5. Придбання особистої зброї з метою захисту себе і своєї родини від протиправних посягань регулюється законом.

Стаття 23 проекту Конституції присвячена праву на життя, яке в чинній Конституції закріплювалося ще в той час, коли в Україні існувала смертна кара. Нова редакція права на життя приведена у відповідність до вимог статті 1 Протоколу № 13 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950), яка вимагає повного й беззастережного скасування смертної кари. Тобто статтю про заборону смертної кари приведено до європейського стандарту.

Новелою статті 23 проекту Конституції є право на придбання зброї з метою захисту себе і своєї родини. Відомо, що право на придбання зброї в українському контексті сприймається неоднозначно. Водночас ставлення багатьох сучасних країн до подібного права не є негативним. Частина четверта статті 23 проекту передбачає встановлення законної процедури реалізації даного права. Аргументом на користь запровадження права на придбання зброї є те, що громадяни України не завжди можуть розраховувати на ефективний захист поліції (міліції). Зброя в якості інструмента самозахисту необхідна не тільки бізнесменам, журналістам, працівникам правоохоронних органів, але й фермерам, колекціонерам, літнім людям тощо.

Сторінки30

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Олексій Савалага.
Олексій Савалага 22 травня 2014 року, 19:19

1.Пропоную найвищий законодавчий орган України назвати - НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ

1.2.НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ  складається із двох палат - 300 членів парламенту.

1.3.- Верхня палата - Палата сенаторів , що складається із   - 75 сенаторів.

        Голова Верхньої палати у відсутності Президента України виконує його обовязки.

1.4.- Нижня палата  - Палата депутатів,що складається із     - 225 депутатів.

2.Президент України -є Главою держави та верховний головнокомандувач.

  - Національна Гвардія України, як окрема структура і її керівник підпорядковані нижній палаті парламету.

       Голова Нижньої палати у відсутності керівника Національної Гвардії України виконує його обовязки..

2.1. Прем'єр міністр є керівником ( КМ ) - виконачої влади країни.

       МВС і її керівник підпорядковані КМ.

 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.