Конституція свободи: Проєкт нової Конституції України

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
22
31037 переглядів

Стаття 41.

1. Кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

2. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права усіма належними способами.

3. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба чи робота, а також служба чи робота, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду, або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

4. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

5. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється.

6. Держава гарантує захист від незаконного звільнення.

7. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

8. Молоді люди забезпечуються належними умовами праці згідно із своїм віком та захищаються від економічної експлуатації і роботи, яка може негативно вплинути на їх безпеку, здоров’я, фізичний, духовний чи соціальний розвиток, або завадити здобуттю ними освіти.

Стаття 41 проекту Конституції передбачає право на працю в редакції, що використовується частиною першою статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. Починаючи з цього місця, всюди, де йдеться про соціально-економічні права, проект Конституції повторює формулу частини першої статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права: «держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права усіма належними способами».

Такий підхід до соціально-економічних прав дозволяє сприймати конституційний текст як реалістичний. Соціально-економічні права тлумачаться в ньому як напрямки державних зусиль у відповідній сфері. Новелою статті 40 проекту Конституції є також запозичені з Хартії засадничих прав Союзу (проекту Договору про конституцію для Європи),

Стаття ІІ-92 гарантії трудових прав молоді. Йдеться про юридичну норму: молоді люди, яких прийнято на роботу, забезпечуються належними умовами праці згідно із своїм віком та захищаються від економічної експлуатації та будь-якої роботи, що може вплинути на їхню безпеку, здоров’я, фізичний, духовний чи соціальний розвиток або завадити здобуттю ними освіти.

Стаття 42.

1. Кожен має право на страйк для захисту своїх соціально-економічних та інших прав, свобод і законних інтересів.

2. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті в страйку.

3. Здійснення цього права не підлягає обмеженням, за винятком тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або громадського порядку, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод інших осіб.

4. Заборонити страйк можна лише за рішенням суду на підставі закону.

5. Страйк не може бути заборонений більше ніж під загрозою звільнення з роботи.

Стаття 42 проекту Конституції містить в собі оновлений варіант права на страйк. Норму викладено у відповідності до частини першої статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. Крім того, ширшим став перелік законних підстав для страйку. Якщо частина перша статті 44 чинної Конституції передбачає право на страйк для захисту лише економічних і соціальних інтересів, то частина перша статті 42 проекту Конституції передбачає право на страйк для захисту соціально-економічних та інших прав і законних інтересів. Досвід Помаранчевої революції свідчить про те, що громадяни, які працюють на державних підприємствах і в установах можуть страйкувати з метою задоволення також і своїх політичних інтересів. Проект Конституції в цій частині намагається виходити з існуючих реалій.

За статтею 42 проекту Конституції, право на страйк фактично не поширюється на посадових та службових осіб поліції, Прокуратури України, Служби безпеки України та Збройних Сил України. Юридичною підставою для цього служать положення частини другої статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 р.

Стаття 43.

1. Кожен має право на відпочинок.

2. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

3. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення права на відпочинок визначаються законом.

Стаття 43 проекту Конституції закріплює право на відпочинок. Але якщо чинна Конституція передбачає, що кожен, «хто працює», має право на відпочинок, то проект обмежується формулою: «кожен має право на відпочинок». Тут, як і в деяких інших місцях, проект намагається уникнути юридичного максималізму.

Стаття 44.

1. Громадяни, інші прирівняні законом до них особи мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших визначених законом випадках.

2. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних осіб, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

3. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

4. Держава визнає і поважає право людей похилого віку на гідне та незалежне життя, на участь у соціальному та культурному житті.

5. Держава надає людям з фізичними вадами гарантії забезпечення їхньої самостійності, соціальної та професійної інтеграції, участі в суспільному житті.

6. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 44 проекту Конституції присвячена праву на соціальний захист. Редакція даної норми приведена у відповідність до вимог Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 р. На відміну від статті 46 чинної Конституції, яка надає право на соціальний захист громадянам України, нова редакція права поширюється також на іноземців та апатридів, які постійно й на законних підставах проживають в Україні. Нова версія статті містить в собі дві новели (частина четверта та п’ята статті 44), які є частковим запозиченнями змісту статей ІІ-85 та ІІ-86 Хартії засадничих прав Союзу. В першому випадку йдеться про право людей похилого віку на гідне та незалежне життя, участь у соціальному та культурному житті. В другому – про право людей з фізичними вадами на заходи, призначені для забезпечення їхньої незалежності, соціальної та професійної інтеграції, участі в суспільному житті.

Стаття 45.

1. Кожен має право на житло.

2. Держава прагне до створення умов, за яких кожен матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

3. Громадянам, іншим прирівняним до них особам, які потребують соціального захисту не з власної вини, житло надається державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

4. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

5. Держава зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах всіх наявних ресурсів і можливостей для того щоб забезпечити поступово повне здійснення цього права всіма належними способами.

Стаття 45 проекту Конституції є зміненим, у відповідності до положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 р., варіантом права на житло. В проекті право на житло подається як соціальний стандарт на перспективу. Норма не робить безоплатне житло доступнішим для людей, проте вона є реалістичною і не компрометує решту конституційного масиву. З іншого боку,

Стаття 45 проекту є подібною за змістом до статті 47 чинного Основного Закону.

Стаття 45 містить в собі частину п’яту, в якій закріплена формула, що супроводжує весь перелік соціально-економічних прав людини в проекті. Крім того, якщо в частині другій статті 47 чинної Конституції України говориться про те, що «громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою <…> безоплатно», то в новій версії статті відображена більш реалістична за змістом норма: «громадянам, які потребують соціального захисту не з власної вини, житло надається державою <…> безоплатно».

Передбачене статтею 48 чинної Конституції України право на достойний життєвий рівень для себе і членів своєї сім’ї вилучено з проекту Основного Закону. Воно належить громадянам України та іншим особами на основі статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 р., проте його присутність в документі, норми якого мають вищу юридичну силу й діють безпосередньо в суді, виглядає невиправданим.

Конституція не може забезпечити достойний рівень життя населенню України. Такої мети можна досягнути, лібералізуючи економіку й розкриваючи творчий потенціал народу. В якості ж юридичного припису право на достойний рівень життя не витримує критики. Неможливість захисту цього права в суді означає, що його реалізація можлива (якщо взагалі можлива) в іншій площині.

Сторінки30

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Олексій Савалага.
Олексій Савалага 22 травня 2014 року, 19:19

1.Пропоную найвищий законодавчий орган України назвати - НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ

1.2.НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ  складається із двох палат - 300 членів парламенту.

1.3.- Верхня палата - Палата сенаторів , що складається із   - 75 сенаторів.

        Голова Верхньої палати у відсутності Президента України виконує його обовязки.

1.4.- Нижня палата  - Палата депутатів,що складається із     - 225 депутатів.

2.Президент України -є Главою держави та верховний головнокомандувач.

  - Національна Гвардія України, як окрема структура і її керівник підпорядковані нижній палаті парламету.

       Голова Нижньої палати у відсутності керівника Національної Гвардії України виконує його обовязки..

2.1. Прем'єр міністр є керівником ( КМ ) - виконачої влади країни.

       МВС і її керівник підпорядковані КМ.

 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.