Конституція свободи: Проєкт нової Конституції України

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
20
28938 переглядів

 

Від редакції: 

Цей повномасштабний коментований проєкт нової Конституції України є результатом науково-експертних, творчих зусиль Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) у царині сучасного конституціоналізму, захисту прав людини й основоположних свобод. Уже перша версія проєкту, оприлюднена Харківською правозахисною групою (ХПГ) та Українсько-Американським Бюро захисту прав людини 1994 року (українською, російською та англійською мовами), викликала широке (не лише професійне) зацікавлення. Документ неодноразово обговорювався на засіданнях Харківського юридичного товариства, поширювався серед членів української правозахисної спільноти.

Проєкт був високо оцінений виконавчим директором Української правничої фундації Галиною Фриланд, головою Робочої групи Конституційної комісії України Леонідом Юзьковим, дійсними членами Академії правових наук України Марком Цвіком та Петром Рабіновичем. Дисидент-шестидесятник Зиновій Антонюк із цього приводу писав: «Наше суспільство гостро потребує співпереживання правових ідей, бо мало їх запозичити, треба бути захопленим ними, щоб вони допомогли нам здійснити творчу роботу свідомості…, бо тільки пережита правова ідея стимулює нашу волю до праці, до активності. І пропонований модельний проект Конституції України, як мінімум, виконує таку роль. Я ж сподіваюся на більше: українське суспільство захоче за такою Конституцією ЖИТИ».

У 2008 році до проєкту Конституції на прохання Секретаріату президента України було додано авторський правовий коментар. Розширену версію документу опублікувало видавництво «Права людини» (Харків) 2009 та 2012 рр. Організована УГСПЛ презентація моделі Основного Закону відбулася в Києві восени 2009 року. Після створення Конституційної Асамблеї України текст проєкту було надіслано її членам. У 2012 році у видавництві «Дух і Літера» вийшла книга автора проєкту Всеволода Речицького «Політичний предмет конституції», присвячена детальному аналізові конституційно-правових ідей у засадах модельного документу. Того ж року авторов книги здобув премію ім. Ярослава Мудрого за «видатні досягнення в науково-дослідницькій діяльності з проблем правознавства».

Проєкт Конституції передбачає принципово новий підхід до визначення засад конституційного ладу України, двопалатну структуру українського парламенту – Національних Зборів України, розгалужену систему стримувань і противаг, переосмислює весь комплекс суб’єктивних прав і свобод людини та громадянина. Серед його ґенетичних джерел – козацький лібералізм у поєднанні з сучасними надбаннями евроатлантичної конституційної думки. З другого боку, стилістику проєкту характеризують цілком реалістичні, практично орієнтовані підходи.

Зміст проєкту відчутно контрастує і з чинною Конституцією України, і з іншими актуальними конституційними проєктами. Він ґарантує суверенітет і повновладдя українського народу, спирається на президента як главу держави й очільника виконавчої влади. І в стратегічному, і в тактичному плані проєкт наполягає на державно-правовій неповторності України як молодої европейської демократії.

Визначальну перевагу проєкту становить закріплена в його структурі, принципах та конкретних положеннях інноваційна модель розвитку України. Проєкт зорієнтований не на державницький порядок, а на політичну та економічну свободу, поступ, можливості ринку, креативну здатність громадянського суспільства. Цим його нормативний стрижень суттєво відрізняється від усе ще популярних в Україні патерналістських підходів.

Закріплений проєктом механізм державної влади, загальний дизайн стосунків держави з народом, людиною і громадянським суспільством, орієнтовані на максимальне спрощення і пришвидшення всіх соціяльних транзакцій. Засадничою ідеологією цього документу є цінність людської гідности, творчої ініціативи, вільної торгівлі, прав людини, невтручання держави в спонтанні бізнесові ініціятиви.

Серед кардинальних інновацій проєкту – переформатування законодавчої влади в Україні. Згідно з проєктом, її здійснюють Національні Збори України, які складаються з двох палат, за прикладом більшости “старих демократій”: Палати реґіонів і Палати депутатів. Палата реґіонів уособлює в собі політичне представництво реґіонів, складається із сенаторів – за посадою (колишніх президентів), а також сенаторів, які обираються із числа депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад, Київської міської ради більшістю голосів цих рад. Палата депутатів (нижня палата) у кількості 300 осіб обирається громадянами України на основі рівного, прямого, загального виборчого права шляхом таємного голосування. За прикладом сенату – верхньої палати Конґресу США, Палата реґіонів Національних Зборів України надає згоду на призначення президентом України прем’єр-міністра України та членів уряду України, суддів Конституційного Суду України.

Проєкт пропонує концепцію президентської влади, згідно з якою глава держави займає найвище місце в ієрархії державних інститутів країни, очолює державну виконавчу владу в Україні. Це частково нагадує його статус за чинною Конституцією України (в редакції до 2004 року). Фактично його повноваження є наближеними до моделі сильного президента у президентській республіці. Водночас президент України здійснює лише загальне керівництво роботою Уряду, а процедура імпічменту стає реально доступною.

Новим у статусі уряду є те, що він безпосередньо підпорядковується главі держави. Прем'єр-міністр України і члени уряду призначаються президентом за згодою більшости від конституційного складу Палати реґіонів Національних Зборів України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування – виконавчі комітети рад, за проєктом не є місцевими державними адміністраціями. Адміністраціям віднині надаються контрольні повноваження (за прикладом державних префектур у Франції), вони підпорядковуються Кабінету Міністрів і можуть втручатися лише у випадку порушення закону виконавчими радами.

Свобода слова як запорука інтелектуального самовираження сучасної особистости у проєкті є не лише суб’єктивним правом, але й важливою засадою конституційного ладу України. Наслідуючи приклад Першої поправки до Конституції США, свобода слова в проєкті не підлягає обмеженню референдумом чи Національними Зборами.

Засновки автора – верховенство права, традиційні уявлення про про демократизм і волелюбність народу України, інтелектуальна чесність, адекватність до вимог часу та висока якість задіяних в проєкті правових елементів.

«Критика» запрошує читацький загал та Спільноту Критики до дискусії. Якщо Ви не є учасником Спільноти Критики, будь ласка, поінформуйтеся про процес набуття членства.

Проєкт Конституції України та постатейні коментарі подано у правописі Автора без стилістичного чи іншого редагування редакції.

ПРЕАМБУЛА

Ми, Український народ – громадяни України всіх національностей,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення,

дбаючи про здійснення своїх прав і основоположних свобод,

прагнучи підпорядкувати державну владу інтересам особи, а державу в цілому – інтересам суспільного загалу,

піклуючись про життя, свободу і процвітання нинішніх та прийдешніх поколінь,

виражаючи свою суверенну волю,

ухвалюємо цю Конституцію – Основний Закон України.

Преамбула проекту Конституції, у порівнянні з преамбулою чинної Конституції України 1996 р., є коротшою. Пояснюється це тим, що проектом передбачається новий суб’єкт ухвалення Основного Закону – народ. Якщо раніше це була представницький орган і юридична особа – Верховна Рада України, то тепер йдеться про весь Український народ.

Очевидно, що Український народ не може говорити про свою колективну відповідальність перед Богом чи власною совістю, оскільки такий зв'язок є виключно особистим, персоніфікованим. Не всі громадяни є віруючими, а віруючі належать до різних церков і конфесій. Совість – це категорія, що існує лише в індивідуальному форматі.

Політично некоректним було б також вказувати на те, що народ ухвалює Конституцію, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., оскільки такі масштабні суб’єкти політики як нація чи народ стоять вище від будь-яких юридичних самозобов’язань. Преамбула свідчить про намір суверенного народу запровадити нову Конституцію Української держави. Український народ-суверен не несе жодних зобов’язань перед будь-якими раніше прийнятими юридичними актами, зовнішніми політичними силами чи обставинами.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Засади проекту Конституції виходять із світоглядних позицій, які відображають універсальні закономірності конституціоналізму ліберально-демократичного зразка. У даному розділі Конституції визначаються основні параметри громадсько-політичного життя в Україні. Вони подаються у вигляді лаконічних конституційних приписів (цінностей, принципів, норм), за допомогою яких мав би адекватно сприйматися в подальшому весь конституційний текст.

Стаття 1.

1. Воля народу визначає волю Української держави і є найвищим владним політичним авторитетом.

2. Конституція України є найвищим владним правовим авторитетом.

3. Законодавча, виконавча та судова гілки влади в Українській державі підпорядковані волі народу та цій Конституції.

У статті 1 проекту Конституції говориться про те, що воля Українського народу є найвищим владним політичним авторитетом. Це означає, що воля Українського народу – це найвища жива (тобто уособлена в людях) влада в Україні. Навпаки, Конституція визначається в даній статті як уособлення вищої правової (абстрактної) влади в державі. Приймаючи Конституцію, народ вважає її гарантом своєї свободи, головним засобом обмеження бюрократичної експансії держави. Водночас Конституція – правовий акт, який встановлює правила політичної взаємодії не тільки окремих людей, але й засади функціонування всього державного механізму, Української держави і громадянського суспільства в цілому.

Стаття 1 проекту Конституції виходить з того, що суверенітет Українського народу є вищим за державний суверенітет України, з чого витікає необхідність встановлення певних юридичних обмежень стосовно держави. Відтак закономірним є те, що Конституція виступає як основний гарант громадянської свободи, вона стоїть юридично вище за функціонально необхідний, проте політично інструментальний, державний порядок.

У наукових джерелах даний тип фундаментальних політичних відносин переконливо викладено у працях Фрідріха фон Гаєка («Конституція свободи», «Право, законодавство та свобода»), Джона Ролза («Теорія справедливості», «Політичний лібералізм»), Рональда Дворкіна («Імперія права», «Закон свободи»), Роберта Нозіка («Анархія, держава та утопія»), Джеймса Б’юкенена («Конституція економічної політики», «Розрахунок злагоди»), Браяна Таманаги («Верховенство права»), Ганса Кельзена («Функція конституції») та інших.

Правова влада Конституції внаслідок своєї більшої продуманості по відношенню до політичної влади живих людей і держави в цілому є стратегічною, основною. Вона виступає у формі засад, принципів, прав людини, основоположних свобод, а також правил функціонування (через співвідношення окремих компетенцій) основних елементів державного механізму. Подібне уявлення про основний закон є типовим для сучасного розуміння конституціоналізму, який справедливо ототожнюється на Заході із верховенством права.

У той час, як насильницьке підкорення спільним конкретним цілям (комунізм, фашизм) дорівнює рабству, підкорення єдиним абстрактним правилам, яким би важким не вважався їхній тягар, забезпечує простір для широкої сво­боди та різноманітності, писав свого часу Ф.фон Гаєк. Отже, найвищим владним авторитетом в суспільстві має стати конституція, головними об’єктами впливу й засобами реалізації якої є органи публічної влади. Абстрактне – це право, здійснення його – дер­жава, підкреслював свого часу Гегель.

Проте конституція є не просто головним законом. Вона уособлює в собі все те, що відрізняє право від законодавства. Право є більш універсальним, ніж законодавство, в якому воно знаходить свою практичну матеріалізацію. Ця обставина добре пояснює відносну єдність, універсалізм світового конституціоналізму, його помітну не­залежність від окремих національних політик.

Сторінки30

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Олексій Савалага.
Олексій Савалага 22 травня 2014 року, 19:19

1.Пропоную найвищий законодавчий орган України назвати - НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ

1.2.НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТ УКРАЇНИ  складається із двох палат - 300 членів парламенту.

1.3.- Верхня палата - Палата сенаторів , що складається із   - 75 сенаторів.

        Голова Верхньої палати у відсутності Президента України виконує його обовязки.

1.4.- Нижня палата  - Палата депутатів,що складається із     - 225 депутатів.

2.Президент України -є Главою держави та верховний головнокомандувач.

  - Національна Гвардія України, як окрема структура і її керівник підпорядковані нижній палаті парламету.

       Голова Нижньої палати у відсутності керівника Національної Гвардії України виконує його обовязки..

2.1. Прем'єр міністр є керівником ( КМ ) - виконачої влади країни.

       МВС і її керівник підпорядковані КМ.

 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.