Конституція для країни мрій

Серпень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
3135 переглядів

Вже невдовзі після того, як Конституційний Суд 30 вересня 2010 року скасував сумнозвісну «політичну реформу», яка розділила український політикум на прихильників і противників парламентської республіки, конституційний процес опинився під впливом ідеї Леоніда Кравчука про створення Конституційної Асамблеї України, яка мала б оновити національний Основний закон. Віктор Янукович ініціятиву підтримав і 25 січня 2012 року видав відповідний Указ. Політикум зустрів цей крок неоднозначно, адже оновити Конституцію України на громадських засадах, як того вимагав указ, видавалося проблематичним. Так чи так, опозиція відмовилась увійти до складу конституційного форуму.

Як писав професор конституційного права Володимир Шаповал, Конституція України 1996 року було розроблено як основний закон держави, а не громадянського суспільства, тобто її реґулятивний потенціял апріорі мав обмежені часово-просторові рамки. Розрахована на посттоталітарну державу Конституція виявилася функціонально недосконалою в умовах ринку. Можливо, тому Конституційна Асамблея у своїй діяльності мусила керуватися не лише законодавством України, але й принципами та нормами міжнародного права. Йшлося також про засади верховенства права, колеґіяльности, самоврядности, прозорости, відкритости, незалежности в ухваленні рішень, професіоналізму та науковости.

Результатом роботи Конституційної Асамблеї стали оприлюднені ще у вересні 2012 року доповіді голів комісій, а також прийнятий 21 червня 2013 року за основу проєкт Концепції внесення змін до Конституції України (далі – Концепція). Її обговорення пройшло у критичній тональності, проте завершилося попереднім схваленням (66 – за, 4 – проти). Відтак офіційна Україна здобула оновлену філософію свого конституційного побутування.

Загальні підходи

Концепція починається із констатації «загальнометодологічних підходів». Зокрема в ній сказано, що оновлений Основний закон має «впроваджувати кращі сучасні досягнення европейського конституційного доробку». Оновлена Конституція має також стати актом, який «закріплює засади інноваційної моделі суспільного та державного розвитку». Але якщо Україна справді прагне поступу, то обмежитися здобутками европейського конституціоналізму для неї буде недостатньо. Річ у тому, що европейський конституціоналізм є багато в чому лише поміркованим віддзеркаленням сміливіших американських конституційних підходів.

Навіть якщо не думати про те, що Михайло Грушевський уважав американський конституціоналізм зразковим, а американська конституційна ідеологія знала не лише періоди злетів, але й падіння, припустимо стверджувати, що сучасний американський конституціоналізм є спокусливим не лише для сходу та центру, але також і заходу Европи. Йдеться, насамперед, про доктрину економічного конституціоналізму, а також про унікальне ставлення Конституції США до свободи слова та преси (враховуючи пізніші рішення Верховного Суду США – до свободи інтелектуального самовираження загалом). Північноамериканці Першою поправкою вивели свободу слова та преси поза межі можливих законодавчих обмежень, чим радикально прислужилися власному поступові. Тим самим вони юридично розділили сфери символічної та предметно-матеріяльної (фізичної) реальности. Можна сказати, що у Сполучених Штатах уже від 1791 року в сфері інтелектуальної творчости фактично почав діяти постмодерний принцип: anything goes (допустимо все). Відтоді конґрес США не має права серйозно модифікувати чи оптимізувати через встановлення будь-яких обмежень свободу слова як свободу самовираження сучасної людини.

Тим часом европейці, керуючися статтею 10 Европейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод (1950), а також положеннями Хартії засадничих прав Евросоюзу (2000), рішуче забороняють обмежувати свободу інтелектуального самовираження лише у сферах літератури, мистецтва та науки. Такий підхід є близьким до американського, але не тотожним йому. На думку Ульриха Бека, сучасний поступ визначається не так парламентською чи урядовою активністю, як вільною хаотично-стохастичною діяльністю творчо налаштованих людей та інститутів. Саме цьому типові активности ідеально пасує заборона будь-яких обмежень свободи інтелектуального самовираження на законодавчому, а не лише виконавчому рівні. Невипадково найбільша кількість наукових відкриттів у світі здійснюється в США, а загальне число американських науковців більш як у чотири рази перевищує їх кількість в об’єднаній Европі.

Якщо Конституційна Асамблея України серйозно прагне забезпечити український поступ, то для цього їй треба оголосити про недопустимість обмежень свободи слова і преси референдумом чи законодавчими зборами. І розмістити цю заборону вже у першому розділі Основного закону. На жаль, у проєкті Концепції про таке не йдеться.

Наступне питання стратегічного значення та ваги становить визначення «найвищої соціяльної цінности». Чинна Конституція такою цінністю (на першому місці у відповідному списку у статті 3) оголошує життя людини. Концепція жодним словом не натякає на можливість зміни цього принципу. Єдине, на що наважилися члени Асамблеї, то це додати до вже наявного переліку соціяльних цінностей категорію свободи. Як зазначається в Концепції, «з метою реального забезпечення принципу справедливости та утвердження демократичної, правової, соціяльно орієнтованої, екологічної держави, у центрі уваги має бути визнання пріоритету загальнолюдських цінностей (життя, здоров’я, честь, гідність, свобода (курсив мій – В.Р.), недоторканість, безпека».

Про необґрунтовану відсутність категорії свободи у переліку найвищих соціяльних цінностей Конституції писалося не раз і давно. Ще 11–13 січня 1996 року Міжнародний юридичний форум у Гуті-Синьогорі запропонував внести до переліку найвищих конституційних цінностей категорію свободи. Проте вже за кілька тижнів українські розробники вилучили поняття свободи з конституційного проєкту.

Одначе просто вписати фундаментальну категорію свободи до статті 3 чинного Основного закону замало. Адже, по-перше, це поняття у рейтинґу цінностей стоїть далеко не на першому місці (а жоден перелік в Основному законі не є довільним), і по-друге, в самому переліку сполучено цінності з суттєво різних смислових реґістрів. Наприклад, цінність фізичного життя людини відверто контрастує із цінністю збереження національної свободи: очевидно, що слова державного гімну України «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» ставлять свободу вище від фізичного існування громадянина.

Прикметним є й те, що життя людини як фізичної істоти не становило найвищої соціяльної цінности ні для християнських мучеників, ані для таких авторитетів давнини, як Сократ, Геродот або Софокл. Пізніші історико-філософські уявлення про те, що людське життя є найвищою соціяльною цінністю, арґументовано критикував Геґель, а в наш час – Алєксандр Кожев і Френсис Фукуяма. Тобто безсумнівним є те, що життя людини становить її найвищу особисту цінність. Проте нації відносно легко жертвують життями своїх громадян для збереження суверенітету, політичної свободи і територіяльної цілісности своєї країни. Політично незріла, «інфантильна» нація може якийсь час не розрізняти цінностей свободи, з одного боку, і життя громадян, з другого, але політично досвідчені народи легко складають собі уявлення про ієрархію пріоритетів.

Концепція стверджує також, що «основою конституційного реґулювання є відносини між людиною і державою, суспільством і державою». Такий підхід нагадує витяг із радянського підручника держави і права. Творці Концепції свідомо чи підсвідомо проіґнорували загальновизнану в евроатлантичному конституціоналізмі тезу про те, що за своїм призначенням будь-яка справжня (органічна) конституція є функціональним обмежувачем будь-якої (навіть демократичної) влади. Вироблені на основі ідей Русо, Монтеск’є і Лока основні конституційні моделі ґрунтовано на тому, що держава – це потенційно небезпечний суб’єкт, схильний до хронічної екстраполяції своєї влади. Тобто будь-яка держава – з точки зору призначення конституційного реґулювання – є суворим Левіятаном у сенсі Томаса Гобса. Щоби впоратися з ним, належало винайти конституцію як основний закон громадянського суспільства.

Розв’язуючи питання стратегічного значення та змісту, Концепція мала би керуватися тим, що зрілий основний закон є правовим ґарантом культурного, політичного й економічного поступу країни. Як це випливає з класичної доктрини, органічна конституція призначена запобігати «розщепленню атомів свободи, демократії та ринку». Генеральною метою справжньої конституції є поступ – стан, який досягається забезпеченням творчої ініціятиви й активности максимальної кількости індивідуальних і колективних суб’єктів. Ідеться про радикальне пришвидшення всіх соціяльних трансакцій, стрімке зростання соціяльного капіталу (довіри до індивіда, його можливостей), зменшення контрольних, реєстраційних і дозвільних інстанцій, ґарантування економічної, політичної та особистої свободи людини, невтручання держави в приватну сферу і життя громадянського суспільства в цілому.

Звідси випливає, що оновлення Конституції України має здійснюватися з опертям не так на державу, як на цивілізований бізнес, науку, освіту, академічну свободу, спонтанну творчість, можливості інформаційного суспільства і глобалізованого світу в цілому. Під кутом зору оновлення Конституції України ринкова економіка має стати таким самим утіленням засад економічної свободи, як ліберальна демократія – засад політичної свободи, а недоторканність приватно-сімейної сфери – ґарантією особистих свобод індивіда. Всі розумні (не обов’язково помірковані) інтереси фізичних і приватних юридичних осіб мають перебувати під захистом Основного закону. З погляду модерного конституційного дизайну, ніхто не може скасувати економічних, політичних і особистих свобод народу. Можливі хіба що окремі обмеження їх практичного здійснення лише у випадках, прямо передбачених конституцією як мета-законом.

Сторінки4

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Віталій Ткачук.
Віталій Ткачук 28 березня 2014 року, 19:04

Конституционная реформа Украины: необходимость обеспечения баланса между национальным и международным законодательством

В настоящее время в Украине идет кропотливая работа по подготовке нового текста Основного Закона страны. Не первый год Конституционная ассамблея готовит изменения к действующей ныне Конституции, однако готова на сегодняшний день лишь концепция этих изменений. И политики и юристы согласятся с тем, что это очень ответственный и важный шаг – принять и утвердит Конституцию, главный в стране документ, на который должен опираться в последующем законодатель и которому, в принципе, должны соответствовать все законы Украины.
Сегодня мы все являемся свидетелями того, что публичная дискуссия по поводу путей реформирования и оптимизации Конституции затягивается, что ведет к социальной нестабильности.

Нынешняя Конституция, просуществовав 18 лет, уже претерпевала изменения. Однако мир не стоит на месте, закономерное развитие любого общества, в особенности демократического, подразумевает под собой и надлежащую законодательную базу. И в первую очередь основной закон государства должен соответствовать нормам международного права и, конечно же, защищать права и свободы человека и гражданина.

Нельзя назвать нашу Конституцию исключением в этом смысле, в той или иной мере личные и гражданские права и свободы здесь закреплены и одним из примеров может служить статья 31 Конституции Украины, где четко говориться о невмешательстве государства в частную жизнь: «Каждому гарантируется тайна переписки, телефонных разговоров, телеграфной и другой корреспонденции. Исключения могут быть установлены только судом, в случаях предусмотренных законом, с целью предотвратить преступление или установить истину в процессе расследования уголовного дела, если другим способом получить информацию невозможно».

Однако, при всем этом, в рамках проведения конституционной реформы в Украине, следовало бы уделять более пристальное внимание международным нормам права, в особенности нормам, регламентирующим защиту прав человека. Они, в большинстве своем, являются догмой для многих национальных законодательств. Национальный статус международных норм по защите прав человека в рамках различных юрисдикций и конституционных установлений является давним и постоянным предметом обсуждений. Однако с целью гармоничного соответствия их сущности в национальном законодательстве ведущие страны мира вносят соответствующие поправки.

Одним из основных документов, устанавливающих неотъемлемые права и свободы и обязывающих государства гарантировать эти права каждому человеку, является Конвенция о защите прав человека и основных свобод, известная также как Европейская конвенция по правам человека.
Этот документ был ратифицирован Украиной в 1997 году, и именно он более широко и одновременно достаточно четко определяет рамки права на приватность. В статье 8 Европейской конвенции, которая является краеугольным камнем любого демократического общества, закреплено право на уважение частной и семейной жизни: «Каждый имеет право на уважение к своей частной и семейной жизни, к своему жилью и корреспонденции. Органы государственной власти не могут вмешиваться в реализацию этого права, за исключением случаев, когда вмешательство осуществляется согласно закону и является необходимым в демократическом обществе в интересах национальной и общественной безопасности или экономического благосостояния государства, с целью предотвращения беспорядков или преступлений, для защиты здоровья или морали, либо для защиты прав и свобод других лиц».

Существуют различные методы, с помощью которых государства вводят международные договора в практику национального права, в нашем случае было бы уместным предложить нашему законодателю в полной мере имплементировать определенные статьи Европейской конвенции по правам человека. Представляется, что имплементация соответствующих норм Европейской конвенции и некоторых других международно-правовых актов в текст новой Конституции Украины существенно гармонизирует украинское законодательство в соответствии с европейскими и международными стандартами, приблизит его к международно-правовому, а также создаст условия для обеспечения национальной безопасности и принципов демократии, на основе сбалансированности интересов личности и государства.

Виталий Ткачук
 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі