Конституціоналізм по-київському

Червень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
7
345 переглядів

Очевидно, що якби в Україні існував двопалатний парламент, це допомагало би розв’язати наявні суперечності Але для цього, на моє переконання, слід було би прив’язати долю уряду не до нижньої, як у президентському проєкті, а до верхньої (як у США) палати. Решту становитимуть, більш-менш, дрібниці. Проте, як уже не раз ставалося, Ющенкові забракло рішучости вчинити «не по-европейському». Національні Збори за президентською моделлю мало що зможуть дати Україні. Якби наш уряд формував президент і затверджували сенатори, це надавало би йому стабільности. При цьому урядову леґітимність забезпечували б народні вибори президента, а стабільність – вибори в Сенат від реґіонів, більшість із яких налаштована на евроінтеґрацію України.

Тактичним програшем Ющенкового проєкту є й те, що передбачені ним сенатори мають обиратися безпосередньо населенням України. За цих обставин український електорат є все ще надто сприйнятливим до популізму. Статус сенатора є високим, проте сісти в його фотель може й базіка. Ліпше було б обирати сенаторів обласними та міськими радами. Для забезпечення ж леґітимації кандидатур варто було би висувати їх із місцевого депутатського складу. Політичний американізм у сучасній Европі є непопулярним, проте українська держава надто довго хворіє. Нова Конституція – це черговий шанс поставити її на тверді ноги. Конституційні піґулки можуть видатися гіркими, проте важливішим є те, чи будуть вони ефективні.

На жаль, у цьому розумінні проєкт Конституції від президента – пересолоджена цукерка. Смак ніби прийнятний, але потім усе одно хочеться напитися з криниці. Свого часу Іван Лисяк-Рудницький хвалив IV універсал Центральної Ради за його «внутрішню чесність». На жаль, цього нюансу помітно бракує в даному випадку. На початку вже була згадка про українське усвідомлення засад конституціоналізму. Попри наявне тут розмаїття поглядів, справа видається не такою вже й складною. Народові краще мати за головну цінність не фізичне виживання, а політичну свободу. Всі суб’єктивні права та свободи належить захищати у звичайній судовій процедурі. Державна влада має бути розділеною на гілки з окремими, по можливості, каналами їх леґітимації. Великий бізнес слід відсторонити від безпосереднього врядування, а місцевим громадам ґарантувати фінансову незалежність.

У президентському проєкті закріплене у статті 7 розділення влад не перешкоджає міністрам залишатися депутатами. Не маючи статусу очільника виконавчої влади, президент усе одно має змогу блокувати урядові постанови практично з будь-якого питання. І навіть Конституційного Суду для цього не потребує. Будь-який акт Кабінету міністрів він може скасувати, якщо він становитиме загрозу національній безпеці. Але ж загрозу національній безпеці можна побачити у чому завгодно.

Невдалою виглядає у президентському проєкті можливість ухвалювати закон про бюджет не лише Палатою депутатів, а й Сенатом. Вирішувати питання бюджету країни мають звичайні представники народу. Нижні палати формуються на засадах здорового глузду, що й дозволяє їм забезпечувати інтереси держави важелями фінансового впливу.

Решта положень розділу принципових зауважень не викликає. Можна, хіба що, відзначити брак узгоджувальних процедур на випадок, якщо палати Національних Зборів розійдуться в оцінках. Проєкт Конституції нічого не каже про погоджувальні комісії тощо. Але ж заведено вважати, що двопалатний парламент – це класичний механізм для досягнення компромісу. Тому парламентський процес має будуватися на засадах толерантности й поваги до опозиційної думки. Якщо ж поглянути на модель Національних Зборів під таким кутом зору, то вона все ще виглядає «антагоністичною». Помітною також є нелогічність у визначенні статусу Сенату. Якщо верхню палату обирають за простою мажоритарною системою, чому її не можна розпустити?

Неузгодженість спостерігається й у питанні дострокового припинення повноважень президента в порядку імпічменту (стаття 124 проєкту). З одного боку, проєкт Конституції стверджує, що підставою для імпічменту є вчинення президентом України «умисного злочину». З другого – не ясно, як саме й звідки Національні Збори України дізнаються, що діяння президента перейшли межу кримінального закону. Адже стаття 66 проєкту стверджує, що будь-яка «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину <...> доки її вину не буде доведено у визначеному законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Частина третя цієї статті вимагає всі сумніви щодо доведености вини особи тлумачити на її користь. За чинною Конституцією у процедурі імпічменту бере участь Верховний Суд України. А у президентському проєкті про нього не йдеться. Це нелогічно, бо в умовах розділення влад (Сенат не є палатою лордів) без участи суду загальної юрисдикції неможливо дізнатися про вчинення президентом кримінального діяння.

Стаття 125 проєкту каже, що в разі дострокового припинення повноважень президента здійснення їх покладається на Голову Сенату. Такий ланцюжок замін є виправданим, але надто коротким. Наприклад, що робитиме країна в разі одночасної загибелі президента й спікера верхньої палати? Сучасна цивілізація робить лідерів дуже мобільними, але ризики для їх життя при цьому зростають. Отже, на це також слід реаґувати в конституційний спосіб.

Розділи шостий (Кабінет Міністрів України) та сьомий (Суди і правосуддя) у президентському проєкті особливої критики не викликають. Можна лише зазначити, що вказаний у проєкті 27-літній вік для початку роботи особи на посаді судді не є узгодженим з міжнародною практикою. За свідченням фахівців, найприйнятнішим вважається досягнення кандидатом у судді віку 30 років. Навпаки, вдалим у проєкті є запровадження в Україні такого інституту як конституційна скарга. Даний інститут є ефективним засобом захисту прав і свобод людини на найвищому рівні. Кращим від нинішнього слід визнати також пропонований порядок призначення конституційних суддів. Тепер кожен із них завдячуватиме своєю посадою одночасно президентові України й Сенатові.

Щодо територіяльної організації влади за проєктом, то тут ситуація є майже критичною. Бо, на моє переконання, без районних державних адміністрацій (чи їх аналогу) Україна не обійдеться. Як сказано в частині четвертій статті 166 конституційного проєкту, «глави державних адміністрацій для забезпечення здійснення своїх повноважень можуть утворювати представництва в районах та містах». Але як зможуть керівники держадміністрації обласного чи міського рівня утворювати представництва в районах і містах, якщо не передбачити на це коштів у державному бюджеті? В Україні 490 сільських районів, отже зрозуміло, про який масштаб державних витрат ідеться. На кожну область у середньому припадає двадцять районів, отже питання про держадміністрації в районах не є питанням місцевого рівня.

Підсумовуючи даний аналіз, хочеться підкреслити, що Україна одержала черговий шанс зробити крок назустріч власному успіхові. Маючи нагоду змінити Конституцію, український народ і держава повинні використати її найліпшим чином. У новий Основний Закон можна було би ввести розділи про громадянське суспільство, екологічну безпеку, режим воєнного та надзвичайного стану. Розширення потребують інформаційні права громадян, на окрему статтю заслуговує академічна свобода.

Загалом у новій Конституції права людини та основоположні свободи варто би розглядати за мінімальними стандартами Европейського Союзу. Це, своєю чергою, дало б Україні змогу позбутися надокучливого юридичного лицемірства. Проєкт нової Конституції має спиратися на аксіому: конституційне закріплення суб’єктивного права або свободи автоматично означає можливість його (її) захисту в судовій процедурі. У цій сфері слід бути скромним і правдивим.

Загалом же, новітній український конституціоналізм не повинен сліпо копіювати західноевропейський конституційний досвід. Як на мене, европейська конституційна парадигма з її королями, королевами, лордами-суддями й іноді відвертим браком писаних законів є більше цікавою, ніж корисною. Люди живуть так, як уміють – цим нам і треба керуватися.

Ще 1918 року Українська республіка наважилася виробити права та свободи своїх громадян за американською, а не европейською моделлю, закріпивши суб’єктивні права та свободи в так званій «неґативній», американській формі. Суб’єктивні права та свободи було закріплено в Конституції УНР як простір, ґарантований проти державного втручання. Не менш прикметним в Основному Законі УНР був і проєкт «національно-персональної автономії». На жаль, права людини й основоположні свободи в европейських основних законах часто все ще скидаються на державний подарунок.

Що, власне, є привабливішим у сучасному конституціоналізмі? На моє переконання, найголовнішим у ньому є заміна живої влади владою писаного закону. На другому місці стоїть свобода, право особи в межах і під захистом конституційних ґарантій чинити по-своєму. Третім пріоритетом є обмежене правління, демократія, заснована на необмеженій свободі слова. Четверта цінність – це формально рівні стартові можливості, що стимулюють творчість. Інакше кажучи, принцип вільних рук має однаково діяти в бізнесі й освіті, мистецтві й науці. П’ятим конституційним пріоритетом можна вважати розділення влад, систему стримувань і противаг.

Розділення влад – це не лише розділення компетенцій, але й забезпечення прозорих каналів леґітимізації кожної з гілок влади. Під цим кутом зору наші сумнозвісні «закриті списки» й «пакетне голосування» є відвертим посяганням на головні засади та цінності парламентаризму.

Законодавча влада визначає те, що є «добрим» і «поганим» для країни. Виконавча влада дбає про здійснення замірів і наявні ресурси. Судова влада підтримує раціональне начало нашого життя, бо закон, як заведено вважати, це втілений розум. Відтак, українське конституційне завдання є водночас складним і простим. Принаймні, воно вимагає бажання й розуміння...

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі