Конструювання національних реконструкцій

Лютий 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
76 переглядів

Timothy Snyder. The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569–1999. – New Haven: Yale University Press, 2003, 384 pp.

«Реконструювання націй» Тимоті Снайдера – це масштабна спроба узагальнити чотири століття історії сучасних польських, литовських, українських і білоруських земель. Автор має на меті проаналізувати формування і трансформування національних ідей, тож, за його словами, дослідження «охоплює ранньомодерну польську націю та її різноманітних наступників» [с. 9]. У головній Снайдеровій тезі йдеться про те, що після Люблінської унії в польсько-литовській державі виникла багатоетнічна, багатоконфесійна та багатокультурна шляхетська нація. Її ядром були поляки, й іноді дослідник розглядає її як польську, але стверджує, що це поняття стосувалося радше підданства й культури, ніж мови й етнічної належности. Він уважає, що ця толерантна, інклюзивна ранньомодерна формація в ХІХ і ХХ століттях повільно відступала й остаточно зникла лише в часи Другої світової війни. Завданням Снайдера стає проаналізувати, як з єдиної ранньомодерної постали чотири модерні національні ідеї. Він потрактовує цей процес як видозміну поняття нації в напрямку до мовноетнічної спільноти у ХІХ столітті й уважає, що етнонаціоналісти в ХІХ столітті іґнорували ранньомодерну націю та шукали прецедентів свого націєтворення у середньовіччі. Снайдер розглядає піднесення етнічного націоналізму як пізнє та руйнівне явище, котре сягнуло апогею під час Другої світової війни, що, на думку дослідника, неминуче вело до етнічних чисток протягом ХХ століття. Далі, перш ніж детально розглянути події після 1989 року, Снайдер коротко аналізує, як нова концепція нації пов’язана з післявоєнним ладом, що його накинув Совєтський Союз.

Снайдер описує світ після 1989 року як такий, в котрому розважлива політика пом’якшила проблеми минулого, переважно концентруючись на внутрішньодержавних відносинах. Останні три або чотири розділи книжки, де йдеться про те, як польська еліта почала переосмислювати східну політику та використовувати її у взаєминах із сусідами після розпаду совєтського блоку, описують один із найбільших поворотних пунктів в історії Центрально-Східної Европи. Спадає на думку відчутний контраст із подіями на Балканах, хоча циніки можуть сказати, що етнічні чистки середини століття і совєтське примусове відокремлення націй Центрально-Східної Европи створили, певною мірою, кращий ґрунт для стабільних відносин, ніж юґославська держава та перемішування балканців. Мало того, зосередження польських та інших політиків на Росії неабияк сприяло униканню конфліктів. Очевидно, еміґрантська програма Єжи Ґедройця та паризька «Культура» заклали інтелектуальні основи зародження нових стосунків Польщі зі східними сусідами, ґрунтованих передусім на ідеї їхньої незалежности. Те, що польська еліта 1990-х років дотримувалась цієї доктрини, уможливило найбільші успіхи в реґіоні. Хтось, може, сподівався, що Снайдер детальніше представить інші держави та їх роль у цьому процесі, але науковець провів дуже серйозне дослідження, саме аби проаналізувати цей період і пов’язати його з минулим.

У Снайдеровій новаторській студії чимало нових та провокативних ідей. Він стягнув гамівну сорочку періодизації, яка обмежує царину дослідження нації модерним і передмодерним періодами. Його мета – відкинути традиційні національні історії, щоб нагадати нам про національні й множинні ідентичності, – похвальна. Можна вітати Снайдерів порівняльний погляд на народи старої Речі Посполитої, хай навіть він, схоже, і не читав усієї літератури про литовців...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі