Коли політики стають паріями

Липень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1573 переглядів

Міжнародна конференція "Мислити з Україною"

Текстова версія авдіо-подкасту третьої панелі: Коли політики стають паріями

17 травня 2014 року (Київ, Дипломатична академія)

Учасники: Даніель Марковіц (модератор), Катрин Кальвайт, Вольф Бірман, Михайло Мінаков, Юрко Прохасько, Карл Шварценберґ, Карл Шльоґель. 

 

Даніель Марковіц

Дякую всім, що завітали. Предмет цієї панелі не є як російським чи українським, так і европейським; він радше універсальний. Тема її звучить так: «Коли політики стають паріями».

Отож спершу – співрозмовники. Пречудове товариство. Я почну зліва, як роблю це завжди. Отож: пан Карл Шльоґель – історик, письменник, автор подорожніх книг, який упродовж цього року писав, зокрема, про Україну, особливо для видання «Die Welt». Поруч із ним – Юрко Прохасько, літературознавець, письменник і перекладач, який також довго займався українськими письменниками і здобув завдяки цьому широке визнання. Поруч із ним – пані Катрин Кальвайт, кореспондентка «Süddeutsche Zeitung», яка в ці місяці підготувала чимало репортажів із України, зокрема зі Сходу України. Праворуч від мене – пан Карл Шварценберґ, який тривалий час був критиком порушення прав людини та комунізму, потім сенатором і міністром закордонних справ Чеської Республіки. Поруч із ним Михайло Мінаков – професор, викладач філософії та релігії в університеті «Києво-Могилянська академія». Нещодавно він також написав статтю «Модель радянської демодернізації». А в самому кінці сидить Вольф Бірман, що тривалий час був критиком режиму НДР, поет, а також співак.

Недавня історія демократії в Україні є за своєю суттю історією приватної мужности. Окремі чоловіки та жінки вирішили зібратися на київському Майдані, а також на інших площах, аби, попри серйозні загрози для себе, виборювати демократію. Унаслідок цієї колективної, але неформальної і в цьому сенсі приватної дії українці вигнали найвпливовішого політика своєї країни, перетворивши його на парію. Громадськість та офіційні інституції натомість (особливо за кордоном, але мені здається, що часом більше й тут) проявили значно менше мужности. Приміром, німецька преса пише про пропаґанду і правду так, наче і перше, і друге – рівнозначні речі. Банки, скажімо, в Англії, зберігають і розміщують кошти, незалежно від того, чи це «чесні» гроші, чи їх накопичили через шантаж і корупцію. Уряди ЕС і США часом говорили красиві фрази, але зробили для України відносно мало якихось конкретних речей, а ще менше конкретних речей зробили проти Росії.

До цієї нестачі суспільної мужности варто придивитися ближче, адже це повертає нас до проблеми парій і в цьому сенсі виявляється значно глибшою та небезпечнішою проблемою, ніж могло здаватися. За старого світоустрою, описаного в Ґроція, устрою, який аж до Першої світової війни здебільшого не викликав спротиву, однією з визначальних рис міжнародного права було те, що коли одна країна нападала на другу, зокрема, й відверто злочинно, треті країни зобов’язувалися зберігати нейтралітет. Навіть відмова вести справи з порушником сама по собі була порушенням міжнародного права, що майже прирівнювалося до оголошення війни. У пакті Келоґа-Бріaна ще без особливого успіху, але після Другої світової війни дедалі успішніше, особливо після заснування ООН, ситуація змінилася. Нині міжнародне право заперечує нейтралітет і дозволяє країнам, ба навіть зобов’язує їх чинити опір тому, хто коїть злочин. Ключовим методом, на якому тримається міжнародне право нового світоустрою, є виключення країн, які скоїли злочин, перетворення таких країн на парій.

...

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.