Кола пам’яті

Листопад 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
6
188 переглядів

Робота художників із категорією пам’яті — це часто особисте переживання, травма, яка нашаровується на історичний контекст і з часом обростає невидимими кільцями, подібно до тих, що з’являються у дерев.

Деревина — один із найделікатніших матеріялів, в особливий спосіб пов’язаних із часом. У різних культурах дерево є сакральним символом. У Біблії в книзі Йова сказано: «Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине; якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень, то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець! А помре чоловік — і зникає, а сконає людина — то де ж вона є?» (Йов 14, 7–10, переклад Івана Огієнка).

Фактично дерево можна розглядати як метафору чи уособлення історії, що може тягнутися догори або розростися гілками, частково всихати або ж, навпаки, давати нові паростки. Дерев’яна скульптура має досить давнє мистецьке коріння, найпопулярнішою вона була у середні віки та в добу Відродження. Українська традиція також відсилає до традиції язичницьких культів, коли з дерева створювали скульптури богів.

* * *

Історією скульпторки Юлії Укадер я зацікавилася випадково. Жінка пережила війну, була в Сталінграді, у Мурманську, після чого почала вивчати скульптуру і найбільше працювала саме з деревом. Історія часто знаходить відповіді на багато запитань, проте питання ролі жінки, жінки-художниці на війні, її досвіду життя та участи у боях здаються не вповні розкритими. Цікаво, що латвійська історія у цьому плані прописаніша, ніж радянський та український досвіди. Скажімо, дуже багато митців — художників та поетів — брали участь у Першій світовій війні. У цей час вони також малювали й писали, і ці здобутки стали альтернативною воєнною історією. Частину цих робіт і матеріялів було виставлено в Арсеналі у Ризі 2014 року, коли Рига мала статус культурної столиці Европи.

Для мене важливим нерозкритим питанням також є те, якою є роль інтелектуальної історії серед офіційних наративів із підручників, а також те, чи була би історія людянішою, якби зверталася до досвіду інтеліґенції; яка роль та місце в історії у жінки-художниці, яка народилася поза Україною, але більшу частину життя прожила в Києві? До якої країни вона належить, чи має право на місце в українській історії, чи її біографію має бути прив’язано до місця народження?

Усі ці питання я могла би задати Юлії Укадер, проте запізнилася з інтерв’ю на понад п’ять років. Архівних матеріялів про неї у відкритому доступі немає. Тож я спробувала поговорити про минуле та долю Укадер із її донькою, художницею Тетяною Галочкіною.

Юлія Укадер народилася в Башкирії в аристократичній родині. Її мати знала декілька іноземних мов, викладала в гімназії. Про її батька кажуть, що він був мисливцем. Тетяна Галочкіна розповідає, що її дідусь був чекістом, причетним до виселення кримських татар. Водночас, за її розповіддю, якось у двері будинку бабусі й дідуся хтось постукав. Це виявився татарин, що стояв у мороз босий, в одному халаті. Господарі запросили замерзлого гостя до хати й допомогли йому. Що сталося далі, невідомо. Чи родину було звинувачено в допомозі татарам, також залишилося за кулісами сімейної історії.

1937 року діда Галочкіної й батька Укадер було ув’язнено, і в тюрмі він захворів на туберкульоз. Через одинадцять місяців його відпустили, нібито завдяки листам-клопотанням його друзів до Сталіна. Невдовзі він помер, а після цього померла і його дружина. У шістнадцять років Юлія Укадер залишилася сама. Батьки не займалися мистецтвом. Хоча мама іноді малювала, а дід, якого вона не знала, різав по дереву. Мати, що походила з багатої інтеліґентної родини, викладала у школі. Сама Укадер з дитинства малювала.

1941 року Юлія Укадер закінчувала школу. Вона дочекалася, коли їй виповниться вісімнадцять років, і пішла на війну. Працювала в аеростатній частині, де, за її словами, були фактично самі дівчата (дванадцять осіб, із них лише двоє...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі