Клуб композиторів

Червень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
380 переглядів

Київський аванґард 1960-х: школа Бориса Лятошинського, Київ: студія «Аркадія», 2018.

Ідея записати музику українських аванґардистів 1960-х років виникла в Євгена Громова двадцять років тому. Він тоді мав славу «чи не єдиного київського піяніста, який зухвало не грає ані Бетговена, ані Шопена, ані Рахманінова, ані навіть Дебюсі», натомість із задоволенням виконує музику другої половини ХХ сторіччя, передусім аванґард. Видавцем зголосився бути Вірко Балей, американський дириґент і композитор із українським корінням, який у 1990-х мав репутацію промотора української музики за кордоном, зокрема у США (диски призначалися для американського лейбла звукозапису). Ішлося про запис двох авторських альбомів – Валентина Сильвестрова і Володимира Губи. Але зреалізувати задум із американцями не вдалося, а Балей із часом узагалі відійшов від проєкту. Утім, Громов свою роботу зробив. Ба більше, піяніст-ентузіяст далі працював у студії, як той Ґлен Ґулд, попри те, що видавця у той час, як і задовго по тому, не було; поступово він записав усе, що вважав за найцікавіше в українській фортепіянній музиці постсталінського періоду. Так з’явилися записи (переважно прем’єрні) знакових для всієї історії української музики фортепіянних творів Леоніда Грабовського, Віталія Годзяцького, Валентина Сильвестрова, Володимира Губи, Євгена Станковича, Петра Соловкіна, Володимира Загорцева, Святослава Крутикова. Майже всі записи авторизовано: композитори були присутні на сесіях запису, а дехто – і під час монтажу.

Кому їх адресував сам піяніст? Очевидно, своєму гіпотетичному alter ego, як сказав би Стравінський. Але цікаво інше: здійснені за відсутности «намацальної» перспективи реалізації, записи цієї музики немовби повторили шлях її створення, адже писалася вона теж переважно в стіл.

Те, що диски дочекалися накладу тільки тепер, до того ж коштом Міністерства культури України, – це якась іронія долі. Колись перебувати у внутрішній опозиції до офіційних структур для аванґардистів було чимось само собою зрозумілим. Із другого боку, самі шістдесятники давно відійшли від аванґарду, вважаючи цей період творчости за експериментальний, мало не за «гріхи молодости». Дехто (як Віталій Годзяцький) у свої вісімдесят дочекався першого (!) у житті авторського авдіоальбому. Дехто, на жаль, не дочекався (Володимир Загорцев помер 2010 року). Поза тим, двадцять років тому в Україні була інша епоха. На наших очах помирав ринок магнітофонних касет, поступаючись компакт-дискові, який сягне розквіту десь у першому десятиріччі 2000-х, а відтак почне здавати позиції. На зміну прийде цифрова доба. Не дивно, що деякі громовські записи за ці роки проникли в інтернет. Змінився час, змінилась і рецепція цієї музики.

Із перспективи сьогодення, роздумуючи над антологією, очевидно, що стилістично ця музика є продовженням світового модерну початку ХХ століття, напрямку, що його задали Шенберґ, Стравінський, Барток і відтак підхопили поляки.

Шістдесяті й шістдесятники

Шістдесяті як історико-культурний феномен звично пов’язують з «відлигою» у політичному житті. Отже, за некалендарну точку відліку 1960-х можна вважати 1956 рік, коли на ХХ з’їзді компартії в Москві один совєтський керманич розвінчував культ особи другого.

Проте досі немає чітких критеріїв щодо того, кого вважати за шістдесятників. Зрозуміло, що йдеться не про весь масив покоління (багато хто, зорієнтувавшись у кон’юнктурі, зробив собі в ті роки непогану кар’єру ціною вимушеного чи принципового цькування своїх колеґ). Мова про тих, хто «не вписався» в систему офіційних цінностей.

Порівняно з літературним українським шістдесятництвом музичне шістдесятництво якесь ніби «неправильне»: композитори, на відміну від письменників, не були дисидентами. У цьому сенсі показовою є полеміка, що розгорнулася в 1990-х роках на шпальтах газети «Дзеркало тижня» довкола особи київського дириґента Ігоря Блажкова у зв’язку з його...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі