Клопоти з імперією

Листопад 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
746 переглядів

Книжки і часописи, розглянуті у статті:

Roman Szporluk. Russia, Ukraine and the Breakup of the Soviet Union. - Stanford, 2000.

Geoffrey Hosking. Russia: People and Empire. 1552-1917. - London, 1997.

Andreas Kappeler. Rusland als Vielvölkerreich: Entstehung, Geschichte, Zerfall. -München, 1992.

Dominic Lieven. Empire. The Russian Empire and Its Rivals. - New Haven & London, 2001.

Aleksander Motyl. Imperial Ends, The Decay, Collapse, and Revival of Empires. - New York, 2001.

A. И. Миллер. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). - Санкт-Петербург: Алетейя, 2000.

Ab Imperio. 2000-2002.

Святослав Карпе. Империя и модернизация: Общая модель и российская специфика. - Москва, 2001.

До падіння імперії мало хто насмілювався називати так Союз Совєтських Соціялістичних Республік! Це зробив Роналд Рейган, уживши на позначення свого супротивника в холодній війні пам’ятний вислів: «evil empire». У світі «наукової совєтології» ту декларацію оцінили тоді як гідний співчуття прояв примітивного антикомунізму. Поодинокі спроби поглянути на Совєтський Союз як на імперію, що їх в академічних колах західних держав робили Ричард Пайпс, Роберт Конквест, Елен Кар д’Енкос, наражалися на ізолювання й критику. Цим авторам закидали, що в їхніх намаганнях так описувати совєтську державу проглядає не науковий, а суто політичний мотив: відверто вороже наставления й бажання, аби вона розпалася вздовж етнічних (національних) «швів». Нечисленні публікації істориків - вихідців з імперії, як-от Георгія Федотова або Абдурахмана Авторханова, що подавали власні оригінальні інтерпретації долі й імперських структур давньої та нової Росії, «поважна» наука тим більше відкидала як невірогідні, обтяжені політичними спонуками авторів: захопленого ідеєю повернення до релігійної духовности Київської Русі «реакціонера» (Федотова) або «чеченського шовініста» (Авторханова). Цікаво, що навіть стосовно історії російської держави перед 1917 роком у повоєнній західній історіографії рідко зверталися до таких понять, які враховували б насамперед її імперський характер, структуру й ідеологію.

І ось, на зламі 1980-х і 1990-х років, коли розпад Совєтського Союзу став очевидним, несподівано, наче за дотиком чарівної палички, західноєвропейський, американський, а потім і російський «авангард» досліджень історії СССР почав інтерпретувати розвиток й занепад свого предмета саме як багатонаціональної імперії. «Імперіологія» стала останнім криком моди. Дослідники почали віднаходити тяглість імперських структур між царською Росією та СССР, розмірковувати про відносини центр-периферія, про значення національного чинника розвитку й криз совєтської державної системи, про стосунки між трьома великими «гравцями» історичної драми XX століття: імперією, комунізмом і націями (націоналізмами).

* * *

Хронологічно перша насичена теоретично й інтепретаційно та надалі плідна пропозиція розглядати цю проблематику, яка ще «на живо» коментувала кризу комуністичної імперії, міститься у блоці текстів Романа Шпорлюка, що виходили друком у найпрестижніших американських часописах другої половини 1980-х та початку 1990-х років і торували шлях новому розумінню національного питання як центральної теми історії та сучасности совєтської держави.

Слід зазначити, Шпорлюків погляд - цілком оригінальний. Можна припустити, що це випливало з поєднання в його працях винятково глибокого аналізу сучасних теорій нації (Карла В. Дойча, Ернеста Ґелнера, Бенедикта Андерсона, Ентоні Д. Сміта та інших) із практичним досвідом комунізму й національних проблем Східної 

...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі