Клапоть скривавленої вати. Харків, субота, 13 травня 1933 року

Травень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1264 переглядів

1
Він обожнює полювати — переслідувати дикого звіра й підстрелювати його вдалим пострілом. Він пробирається через поля й драговини в шкірянці й болотяних чоботях, із патронташем і мисливською торбою. Він знається на породах мисливських собак і якийсь час тримає п’ятьох псів у малому помешканні. Згодом має сетера на кличку Пом. Має ґвинтівку, дробовик і бравнінґ. Він називає один зі своїх романів «Вальдшнепи». «Метою його невтомної мандрівки, — пише один із його друзів, — є полювання».

Його улюблений колір синій. Він пише про сині грози боїв громадянської війни і голубі диліжанси, що мчать у синю далечінь. Одну з новел він називає «Синій листопад», першу збірку оповідань — «Сині етюди». Його перша дружина — синьоока білявка. Він мало вділяє уваги одягові і терпіти не може краваток, але коли вбирається, щоб вийти між люди, надягає синю сатинову сорочку із жовтою краваткою.

Із музики він найдужче любить «Жалобний марш» Фредерика Шопена, польського композитора епохи романтизму, який помер далеко від рідного краю в тридцять дев’ять років. Він часто насвистує мелодію маршу або награє її на саморобному банджо, а після кількох чарок прохоплюється, що хоче бути похованим під цю музику.

Він одержимий числом тринадцять, у яке, його словами, він закоханий. Знає, що воно приносить нещастя. Чортова дюжина, кажуть українці. Але він народився 13 грудня 1893 року. Йому було тринадцять, коли батько брав його на полювання. Коли він воював на боці більшовиків і ледве уникнув страти за «порушення дисципліни», він служив у 13-й армії. Його донька Іраїда з’явилася на світ 13 січня 1920 року, коли йому було 26. Політичні памфлети він ділить на тринадцять частин. Він часто каже, що помре 13-го.

Число тринадцять — це Яків і його сини. Або Ісус і апостоли. Тринадцять — символ вічної любові. Королева у колоді карт таро. Христова наречена. Космічна мати.

2
Отож уранці 13 травня 1933 року, коли його доньці тринадцять, а йому — тридцять дев’ять, і за його плечима набігло тринадцять років письменницької роботи, Микола Хвильовий телефонує своїм найближчим друзям і запрошує їх на сніданок, а опісля — на прогулянку. Свідки — присутні, ті, що казатимуть пізніше, що були присутні, і ті, які переказуватимуть слова запрошених, — сходяться в тому, що день видався теплий, сонячний і безхмарний.

Іти Миколиним друзям недалеко. Усі вони мешкають у будинку «Слово» у Харкові, потворному промисловому місті, яке більшовики проголосили столицею Совєтської України. Літератори з’їжджаються до Харкова з усієї країни, а позаяк їм бракує помешкань, просять дозволу зорганізувати кооператив. Партія й уряд раді старатися: за зібраними під одним дахом письменниками буде легше наглядати й наслухати. 

Як личить часові й місцю, будинок «Слово» просторий і догідний. Збудований у формі літери «С», він має п’ять парадних під’їздів, до кожного з яких ведуть масивні дубові двері, та шістдесят шість квартир на три або чотири кімнати. Для зручности пожильців влаштовано огороджений сквер, волейбольний майданчик і їдальню, де письменники можуть попоїсти, коли не мають бажання готувати самі. Микола, його дружина Юлія та її донька Люба мешкають на третьому поверсі в квартирі з трьома кімнатами й балконом, що виходить на внутрішній двір.

Гості починають збиратися о дев’ятій. Юлія кип’ятить воду на примусі, розставляє горнятка, чарки для горілки й тарілки і вибачається, що не має цукру. Микола бере в руки двострунне банджо, яке змайстрував із дерев’яного держака й кухонного сита. Бренькаючи на струнах, він наспівує:

...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі