Кінець веґетативного існування

Листопад 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
79 переглядів

Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи. – Львів, 1998.

Сьогодні навіть фахівцям-історикам чи політологам, можливо, мало що скаже ім’я Мілени Рудницької. Є нагода заповнити цю прикру прогалину: виданий у Львові восьмисотсторінковий том, який уклала Мирослава Дядюк, уміщує статті, документи, спогади, що дають уявлення про різногранну й масштабну постать блискучої журналістки, політичної та громадської діячки, котра брала участь у численних важливих міжнародних акціях і представляла інтереси України в багатьох європейських організаціях і зібраннях.

Найцікавіші тут, очевидно, матеріали, пов’язані з Союзом українок (книга, до речі, вийшла завдяки фінансовій підтримці Союзу українок Америки), з історією жіночого, феміністичного руху загалом. Хоча є вже й деякі ґрунтовні історичні дослідження (зокрема монографії Марти Богачевської-Хомяк «Feminists Despite Themselves» та «Білим по білому»), знаємо цю історію уривчасто, переважно у зв’язку з біографіями Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Наталі Кобринської, Катрі Гриневичевої, інших письменниць першої половини XX століття. Мілена Рудницька була ідеологом і організатором жіночого руху, з ним пов’язане саме формування її світогляду й політичних переконань. Належачи до, власне, першого покоління галицьких жінок, котре мало змогу здобути повноцінну гімназійну освіту, Рудницька впродовж 1910–1917 років навчалася в університетах у Львові та Відні, захистила диплом із педагогіки. Жіночий рух вона сама назвала «первісним тереном» своєї громадської діяльності. У 1928–1939 роках Мілена Рудницька – голова Союзу українок, який тоді налічував 80 повітових філій і 1100 сільських гуртків і був справді масовою і надзвичайно впливовою організацією.

Авторитет Союзу великою мірою визначив і політичну діяльність його голови. Вона боронить жіночі інтереси як посол до польського Сейму, активно співробітничає з багатьма міжнародними жіночими об’єднаннями. Сама Рудницька найважливіші пункти цієї співпраці окреслила так: «Як делеґатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в Лізі Націй у Женеві українські петиції, зокрема петицію в справі т.зв. пацифікації і петицію у справі голоду на Радянській Україні. Для ознайомлення світової опінії зі становищем українського народу встановила контакти від Української Парламентарної Репрезентації з урядовими і громадськими колами Західньої Европи і виступала з доповідями на міжнародних з’їздах, м.ін. на конґресах національних меншостей (Женева, Берн, Відень), на конґресах Міжпарляментарної Унії, в Королівському Інституті закордонних справ у Лондоні, на мітинґу в Палаті Громад в Лондоні та на міжнародній конференції, скликаній кардиналом Інніцером в 1934 р. у Відні». У передмові до книжки Марта Богачевська-Хомяк наголосила, що ці міжнародні контакти дуже зміцнювали жіночий рух: «Факт, що українська жіноча організація могла брати участь у міжнародних з’їздах й таким чином здобувати українцям доступ на міжнародну арену, яка була звичайно для них закритою, поборював іронію, з якою дехто продовжував ставитись до суспільної активності жінок».

Сьогодні феміністок часто звинувачують у деструктивності, в нехтуванні національними, державницькими ідеями, у непотрібному розхитуванні й так здестабілізованого суспільства. Українська феміністична традиція, яку розвивала й утверджувала Рудницька, – це традиція толерантності й паритетності, взаємодоповнюваності інтересів. Ідеї Рудницької про культуротворчу роль жінки в постпатріархальному суспільстві багато в чому близькі до пізніших висновків Сімони де Бовуар. У статті «Нова доба культури», надрукованій 1919 року у львівському двотижневику «Наша мета», говорилося: «Через довгі тисячоліття будував храм цивілізації і культури виключно мущина. Після свойого мозку і серця, для своєї вигоди, відповідно до своєї потреби і згідно зі своїм смаком сотворив він релігію, мораль, законодавство, науку й мистецтво. Львина частина звичаїв, переконань і пересудів...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі