Кінець Другої Республіки

Грудень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
17
3023 переглядів

Головною політичною подією цього року, на мою думку, була все-таки не перемога Віктора Януковича на президентських виборах – за всієї її значущости і зловісности, а – державний пореворот, що відбувся у березні цілком безкровно у стінах Верховної Ради та під її інституційним прикриттям. Я маю на увазі створення в абсолютно антиконституційний спосіб так званої «парламентської більшости» і, відповідно, формування абсолютно нелеґітимного уряду. Все, що відбулось опісля, – зачистка Конституційного суду, Центральної виборчої комісії, всіх міністерств і відомств, місцевих органів влади, антиконституційне перенесення місцевих виборів, здача росіянам іще на 25 років військових баз у Криму, скасування конституційної реформи 2004 року і свавільне повернення до попередньої «кучмівської» конституції, фарсові вибори до місцевих органів влади, відновлення цензури, повернення Службі безпеки репресивних функцій політичної охранки, заборона мирних пікетів, мітинґів і демонстрацій та використання міліції для арешту протестувальників, побиття журналістів і навіть традиційно совєтського запаковування правозахисників до «психушок», – усе це є лише продовженням та ескалацією того беззаконня, яке з президентського благословення почалось у березні у Верховній Раді.

Безумовно, без перемоги Віктора Януковича на президентських виборах парламентський переворот навряд чи був би можливим. Але і з цією перемогою, наважуся стверджувати, він не був неминучим. Конституційна реформа 2004 року хоча й не забезпечувала чіткої системи стримувань і противаг, проте накладала суттєві обмеження на президентську сваволю і, відповідно, на патологічну гіпертрофію виконавчої влади, характерну як для колишнього СССР, так і для всіх його держав-спадкоємиць. Відповідно до конституційних положень, підтверджених два роки тому Конституційним судом, президент Янукович і його партія могли сформувати уряд лише в коаліції з Блоком Юлії Тимошенко чи з ющенківською «Нашою Україною», або ж мусили би погодитися на розпуск парламенту і проведення дострокових парламентських виборів. Лише ці три ходи були леґітимні, – тож поки всі очікували, котрий із них обере собі Янукович, той, на загальне оторопіння, перекинув шахівницю догори дном і почав нею послідовно лупцювати всіх супротивників по голові.

Ефект несподіванки, безумовно, мав свої наслідки – багато хто не може оговтатися від отриманого шоку й досі. Але, крім безмежного цинізму й зухвалости, крім неміряних тіньових ресурсів, завдяки яким партія Януковича може «решить» в Україні ледь не кожне питання, був іще один чинник, який посприяв їхньому безкровному захопленню влади. Цей чинник – це насамперед слабкість суспільства і, зокрема, політичної опозиції, нездатної протистояти узурпації влади реґіональною мафією.

По-перше, громадянське суспільство, яке ніколи не було в Україні достатньо сильним, виявилося ослабленим і розбитим, відчуженим від політики за п’ять років нездарного правління помаранчевих лідерів, у яких воно свого часу інвестувало величезні й, можливо, останні свої надії. Захист конституційного ладу та демократії ускладнювався ще й тим, що ототожнювався – небезпідставно – із захистом цілком конкретних політиків, насамперед Юлії Тимошенко та її оточення, достатньо скомпрометованих за попередні роки. Одна річ – голосувати за Тимошенко на президентських виборах як за «менше зло», інша річ – іти заради «меншого зла» на барикади, мерзнути на майдані чи підставляти потилиці під міліцейські кийки. Голосувати за Тимошенко готові принаймні 46% виборців. Боротися за неї та її сумнівну компанію (усіх отих незліченних ляшків-губських-лозинських) готові, за соціологічними даними, відсотків 10–15.

По-друге, сама Тимошенко не виявила достатньої рішучости і готовости захищати конституцію від узурпаторів. Формально, навіть після вотуму недовіри, вона мусила, за законом, виконувати зі своїм кабінетом обов’язки – аж до формування нової урядової коаліції, відповідно до чинної конституції. Те, що вона практично без...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі