Кінець доби Ґедройця

Жовтень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
49 переглядів

14 вересня цього року перед північчю у Мезон-Ляфіт під Парижем помер Єжи Ґедройць, творець і редактор щомісячника «Культура», один із найбільших поляків нинішнього століття й заразом один із найвизначніших східноєвропейських еміґрантів до Західної Європи. Перефразовуючи Черчілля, можемо ствердити, що ще ніколи одна людина не зробила так багато для так багатьох. І в цьому не буде великого перебільшення.

В Польщі написано вже сотні статей і десятки книжок, у яких автори намагаються зрозуміти феномен «Культури» й витлумачити причини того величезного успіху, що його зазнав еміґраційний журнал за півстоліття свого існування. Зрозуміло, що пропонований текст не претендує на всебічне поцінування Єжи Ґедройця та його журналу. Це лише невеликий шкіц до портрета видатного поляка – на тлі України, яка завжди посідала в його житті й помислах виняткове місце.

1.

Ґедройцеве захоплення Україною починається ще в часах його навчання у Варшавському університеті. Хоч студіював право, проте на останньому курсі записався на лекції з історії України видатного українського вченого проф. Мирона Кордуби. На початку 30-х, зацікавившись Гуцульщиною, зав’язав контакти з багатьма українськими інтелектуалами, зокрема з Григорієм Хомишиним, Дмитром Донцовим, Іваном Кедрином-Рудницьким, Геннадієм Которовичем, Євгеном Маланюком. Поза сумнівом, значний вплив на Ґедройцеве сприйняття України справив Станіслав Стемповський, котрий свого часу був міністром в уряді УНР. Можливо, звідси походить виняткова увага Ґедройця до постаті отамана Симона Петлюри. Син Станіслава, Єжи Стемповський, став по війні одним із провідних співробітників Ґедройця у «Культурі». Саме за його посередництвом Ґедройць налагоджував перші повоєнні контакти з українською еміґрацією. На Конґресі культури 1950 року в Західному Берліні Ґедройць познайомився з Богданом Осадчуком, котрий, поряд із Борисом Левицьким, став одним із найактивніших українських авторів «Культури». Роль цих двох публіцистів не зводилася до самого лише висвітлення української проблематики на сторінках часопису: обидва вони мали значний вилив на формування його загальної східноєвропейської стратегії.

Якими ж були головні елементи тієї стратегії? Передусім – польські проблеми розглядалися в широкому східноєвропейському контексті, з чого логічно випливало, що здійснення мрій поляків про незалежність неможливе без здійснення таких самих мрій інших народів реґіону. Винятково важливе місце в цьому реґіоні належало «теренові УЛБ», як окреслив його чільний публіцист «Культури» Юліуш Мєрошевський, – себто Україні, Литві, Білорусі. Для Ґедройця обов’язком еміґрації було творення позитивної політичної програми для поневоленої батьківщини. Її підвалинами мусила стати нормалізація стосунків зі східними сусідами. Редактор «Культури» був переконаний, що ініціатива в цій справі повинна походити від поляків. Усвідомлював, що правдивим початком діалогу має стати визнання поляками повоєнних кордонів. Сьогодні таке визнання виглядає майже самоочевидним. Але в перші повоєнні роки все було зовсім інакше. Більша частина польської еміґрації на Заході походила з колишніх східних земель Речі Посполитої, тобто з теперішньої Литви, України та Білорусі. Змиритися з утратою «свого» Львова чи Вільна було для багатьох із них річчю немислимою. Ґедройць, однак, наважився порушити цю проблему: 1952 року він опублікував лист одного з читачів (о. Юзефа Маєвського), котрий висловлювався за визнання повоєнних кордонів Польщі. В еміґраційному середовищі вибухнув величезний скандал, посипалися протести, серед яких не бракувало й звинувачень редакторам у зраді національних інтересів. Над «Культурою» нависла небезпека читацького бойкоту – що фактично означало б ліквідацію часопису, оскільки існував він головно за рахунок передплатників. Ґедройць, однак, атаку витримав, передплата на якийсь час скоротилася, проте невдовзі залунали голоси підтримки, передплатники почали повертатися, причому їхню кількість суттєво...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі