Кіна не буде

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
141 переглядів

Вадим Скуратівський. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: генеза, структура, функція. У двох частинах. Ч. 1. – Київ: КМЦ «Поезія», 1997.

Завдяки винаходові братів Люм’єрів XX століття великою мірою зберегло свої культурні форми, історичні персоналії і навіть образи народної маси для можливого споглядання людьми прийдешніх епох. Сучасна людина вперше стала героєм своєї драми й одночасно її глядачем. Ситуація унікальна. А тому слід визнати, що Вадим Скуратівський надзвичайно вдало вибрав тему. Її масштабність потребує панорамного бачення світу, неквапливості й ґрунтовності. Підхід п. Скуратівського до предмета своїх досліджень відповідає таким вимогам, інша річ – чи взагалі можливо охопити, витлумачити й виміряти цей предмет в усіх його напрямах і глибинах, навіть користуючися досконалою методологією. Адже поняття «екранне мистецтво» містить у собі уявлення про естетичну довершеність, про найвищі ступені художності, що втілюються в шедеврах. Проте кіно знає не лише шедеври, а й екранний ширужиток, ремісництво, халтуру. Існують, зрештою, жанри документальні, що законно перебувають на своїх щаблях. Вадим Скуратівський у своєму підході до матеріалу уникає такої ексклюзивності. Його категоріальний апарат призначено для інших завдань. Автор воліє мати справу з гірськими пасмами та масивами своєї теми, а не з тими кристалами самоцвітів і самородками, що їх ховають надра його альпійських кінопейзажів. Йому йдеться про тектонічні процеси розвитку новоєвропейської культури, про здобутки культурної еволюції в галузі «екранних мистецтв» – кіно, телебачення, відео.

На найширшому історико-культурному матеріалі автор змальовує панораму генерального напрямку, Що привів до появи кінематографа, – від реліктів первинного мислення та міфологічної структуризації дійсності, через «внутрішню мову» та «потік свідомості» й аж до аналітики сновидінь і, власне, кінематографічної галузі новоєвропейського культурного простору. Напруженість «іконічного потоку масової свідомості» вимагала нових форм втілення, оскільки «на шляху суто словесного освоєння-відтворення внутрішньої мови література мала рано чи пізно зупинитися – ледве чи не у безсиллі». Автор трактує кінематограф як одну з найбільших перемог культури над непам’яттю, забуттям, ентропією – над смертю.

Звертає на себе увагу суттєве зауваження дослідника: «Зусилля “авторського кіно” не стали художньо-стратегічним напрямом кіно світового, яке у своїх масових вимірах орієнтувалося не стільки на власне внутрішню мову індивіда, скільки на специфічну внутрішню мову “колективного несвідомого”». Це – зізнання фахівця не просто обізнаного, а, сказати б, утаємниченого, який чудово усвідомлює суть справи, зрозумілої лише вузькому колу професіоналів. На жаль, Скуратівський не розгортає цієї теми, зазначаючи лише, що «ця колізія – проблема вже цілком конкретної історії екранних мистецтв століття, – чекає на свого хроніста, який опрацює відповідний матеріал саме під таким кутом зору».

Перед нами фігура свідомого ухиляння, зумовленого багатьма чинниками. Річ у тім, що світове кіно, а особливо його американська ланка, надзвичайно активно експлуатувало психічну енергію «колективного несвідомого», трансформуючи її в мільярди доларів прибутку, про що масова людина (кіноглядач) навіть не здогадувалася. Сюжетні, жанрові та менеджерські механізми цієї конвертації, що обернула «масове несвідоме» на одну з найбагатших золотоносних жил часу, людям утаємниченим відомі. Проте годі шукати по часописах і виданнях, що «висвітлюють» події в царинах екрану, описів методології того, як психіка мас перетворюється на гроші. Марно чекати, наприклад, пояснень популярності найрекламованіших фільмів на кшталт «Термінатора» чи, скажімо, «Парку юрського періоду». Зате вдосталь балаканини про інтимне життя кінозірок, режисерів, продюсерів... Хто грає кіноглядачем, як Бог черепахою, той не розкриває своїх професійних таємниць. Кіносвіт бажає...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі