Tatiana Zhurzhenko. Borderlands into Bordered Lands. Geopolitics of Identity in Post-Soviet Ukraine. Stutgart: ibidem Verlag, 2010.
Тетяна Журженко досить добре знана в українській академічній спільноті. Насамперед – як дослідниця ґендерної проблематики, якою вона займалася на межі 1990–2000-х, живучи і працюючи в Харкові. А відтак, після переїзду до Відня, – і як авторка якісних праць про політику пам’яті, опублікованих зокрема й у «Критиці» та «Україні модерній». Її нова, англомовна книжка – «Від прикордонних земель до земель із кордонами: геополітика ідентичности у постсовєтській Україні» – складається із семи самостійних нарисів, опублікованих у західних наукових виданнях протягом минулого десятиліття. Їх, а також спеціяльно написану для книжки вступну статтю, присвячено процесам державо-націєтворення в Україні після здобуття незалежности, зокрема формуванню національної ідентичности, у тісному взаємозв’язку із процесом «кордонотворення», себто перетворення старих, суто адміністративних совєтських кордонів у реальні кордони суверенної держави.
Цей процес, як слушно наголошує авторка, означає не лише накреслення нових меж на карті чи території, а й творення нових наративів. Делімітація, демаркація і міжнародна леґітимізація кордонів, розвиток новочасної прикордонної інфраструктури і запровадження належного прикордонного режиму – все це, звісно, важливі речі, проте у випадку України зовсім не найскладніші. Набагато поважніша проблема молодої держави – інерція людського мислення. Якщо західний кордон України збігається з давнім совєтським і завдяки цьому міцно зафіксований на ментальних мапах, то східний фактично є новим і тому відчутно позбавленим належної популярної леґітимности.
Слабка леґітимність цього кордону корелює на різних рівнях зі слабкістю/амбівалентністю української ідентичности й загальною слабкістю/дисфункціональністю української держави і непослідовністю/амбівалентністю політики, яку вона здійснює. У першій частині книжки («Переокреслення постсовєтського простору») Тетяна Журженко досліджує цю кореляцію на макрорівні – у нарисах «“Евразія” та її місце в українській геополітичній уяві» та «Від “слов’янських сестер” до “европейських сусідок”: українсько-білоруські взаємини після 1991 року». У другій частині («Окордонення націй, переступання кордонів») вона переходить від макрорівня («У процесі конструювання: українсько-російський кордон від падіння СССР до розширення ЕС») до мікрорівня («Слобожанщина: перевинайдення реґіону на українсько-російському пограниччі»). І нарешті, в останній частині, «Життя з кордоном», дає блискучий мікроаналіз «кордонотворення» і відповідних ментальних змін у місцевого населення, зроблений на основі власних включених інтерв’ю на пограниччі Харківщини та Бєлгородщини (нариси «Усвідомлення нового кордону: соціяльні трансформації та ідентичнісні зміни у п’яти прикордонних селах» та «Ставання українцями в “російському” селі: місцева ідентичність, мова і національна належність»).
У центрі книжки, фізичному і смисловому, є ще один нарис – «Межі в уяві: дискурси й наративи українсько-російського кордону», який можна вважати за ґрунтовне представлення авторчиної методології і який справді є ключовим для властивого всій книжці розуміння кордонів – як символічної, а не лише суто фізичної реальности.
Коротке окреслення методології знаходимо, власне, вже у вступній статті, де авторка повідомляє, що її праця «поєднує декілька дисциплін та методологічних підходів: від історії ідей і теорії міжнародних відносин до дискурс-аналізу, політології та соціяльної антропології» [с. 37–38] і що книжка має амбітну ідею «розглянути постсовєтські кордони як конструкти, що їх витворили різні політичні актори за допомогою розмаїтих наративів; вийти за межі панівних дискурсів безпеки й інтеґрації та показати їхню роль у процесі конструювання кордонів», звертаючися при цьому не лише до «елітистських дискурсів, що їх витворили...
Допоможіть нам дієво, своїм гаманцем, а не лише словами підтримки – передплатіть електронний доступ або друкований часопис сьогодні і насолоджуйтеся найкращою аналітикою та есеїстикою, що пропонує Україна.
❤ Дякуємо!
Якщо ви уже є дійсним передплатником електронного видання, будь ласка, .
Передплатити – уже від 80.00 дол. на рік »і отримати безлімітний доступ до нових та архівних статтейПро автора
Сучасне російське суспільство хворе на нетерпимість. Росія не може змиритися з утратою своєї колись найбільшої колонії – України. У російських націоналістів дуже небагато цивільної самосвідомости, зате дуже багато ураженої національної гордости й національного самолюбства. Така політика ідеологічного, культурного та історичного заперечення України сприяє в Росії поступовому переорієнтуванню української політики в бік Европи, а Росія, де відкрито й вільно продається антиукраїнська література, перетворюється на непривабливого партнера.
Долучіться до дискусії!