Хвилина мовчання, або Поминки по Слову

Листопад 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
40 переглядів

Назва мого виступу – «Хвилина мовчання» – виглядає доволі абсурдно. Навіть більше, вона подвійно абсурдна, бо автор намагається видати за хвилину мовчання двадцять хвилин говоріння. Але очевидність цього абсурду лише підкреслює, у якому недоречному становищі опиняється кожен, хто намагається розмірковувати на цю тему. Це як з анекдотом, сіль якого заміняється нудним переказом і поясненням. Це як із коханням, що перетворюється на розмови про... Може, найкращим виходом було би встати й демонстративно промовчати весь відведений мені час? Але, здається, і це в мистецтві вже було. Так що шановному слухачеві залишається лише стоїчно погодитися: справді, мовчання – це велика дивовижність!

Мені завжди подобався прийом доведення від супротивного. Тому спробуймо окреслити мовчання з перспективи того, чим воно не є. І ми отримаємо другу частину назви, «Поминки по Слову». Велика літера у слові «слово» – даруйте неминучу тавтологію – не помилка, а трохи штучна спроба наблизитися до того великого патосу, з яким це слово колись вимовлялося. Отож, що скоїлося із словом, чому спокуса мовчання стала такою непереборною? Чому «Слово» втратило велику літеру в написанні, і відповідно, свій статус?

Із курсу вступу до мовознавства я колись дізнався, що слово – це мінімальна значуща одиниця мови. І функція його здебільшого службова – передавати інформацію. Але ж на заняттях із красного письменства – а Біблію нам окремо не викладали – мене вчили чогось зовсім іншого. «На початку було Слово...» Напевно ж, не як мінімальна одиниця комунікації! ґетевський Фауст, перекладаючи Євангелію від Йоана, недарма вагався і не міг зупинитися на точному варіянті. Фаустівські вагання добре віддзеркалюють трансформацію сучасного йому слова «слово».

Написано: «Було в почині Слово!».

А може, переклав я зразу помилково?

Зависоко так слово цінувать!

Інакше треба зміркувать.

Так внутрішнє чуття мені говорить.

Написано: «Була в почині Мисль!».

Цей перший вірш як слід осмисль,

Бо ще перо біди тобі натворить...

Та світ світнув – не зрадила надія,

І я пишу: «Була в почині Дія!».

Бачимо, що саме поняття «слово» втратило свій творчий потенціял і тепер «слово» і «дія» передаються різними словами. Навіть більше, «слово» й «діло» контекстуально почали означати щось протилежне. А отже, «слово» за значенням почало наближатися до «бездіяльности» й набувати трохи зневажливого звучання. Згадаймо гамлетівські іронічні «слова, слова, слова».

Так, слово можна назвати піднесено – символом. Можна й прозаїчніше – знаком. Парадоксально, але слово майже нічим не відрізняється від інших знаків. Воно ходить в обороті, ніби грошова купюра, поступово стирається від частого вживання, від контакту з руками найрізноманітніших людей, що його використовують. Девальвація, яка час від часу про себе нагадує, вимагає ввести у вжиток нову, більшу купюру. Тоді приходить поет і вигадує нові, красиві, нестерті ще метафори. Але ж девальвація на тому не припиняється.

Мова – гайдеґерівський дім буття. Але частота невідповідного використання, успішна профанація сакрального давно перетворила цей дім на публічний. Слово більше не виконує приписаних йому чарівних, магічних функцій. Словом більше не руйнують міста. Словом більше не зупиняють сонце. Тим більше, завдяки Коперникові виявилося, що й зупиняти нема чого, бо рух світила навколо землі – ілюзорний. Типовий приклад того, як точні знання руйнують красивий образ, і на поетичних купюрах додаються нулі.

Висновок напрошується сам собою. Посипати голову попелом і... замовкнути. Мовчати, як повержений ангел, як пророк, якого безліч разів не зрозуміли, як піонер-герой під час тортур.

Коротше кажучи, мовчати на публіку. Йдеться про мовчання як форму висловлювання, свого роду послання. Впадає у вічі значущість, інформативна, етична (та, мабуть, що й естетична) насиченість такого мовчання. Додамо – мовчання на тлі...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі