То хто тут у нас екстремісти? Екстремізм без «Свободи»: Янукович

Травень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1348 переглядів

З англійської переклала Оксана Снігур за публікацією на сайті openDemocracy: Taras Kuzio. «The problem in Ukraine isn’t Svoboda, it’s Yanukovych: a reply to Ivan Katchanovski» (12.04.2012);

Світлина Михайла Койфмана / УНІАН

Західні дослідники, як-от Іван Качановський, помиляються, зосереджуючи увагу на крайньо правій партії «Свобода» як новій і значній загрозі українській демократії. Маю три причини казати так.

По-перше, популярність «Свободи» не зросла (а за деякими нещодавніми опитуваннями, навіть трохи впала), відколи неосовєтського та проросійського Віктора Януковича 2010 року обрали президентом. Усупереч аналізові Качановського, «Свобода» на парламентських виборах у жовтні навряд чи подолає п’ятивідсотковий бар’єр; якщо членів «Свободи» й оберуть, то лише у мажоритарних округах. Західноукраїнський етнічний націоналізм слабкий, і підтримка «Свободи», порівняно з націоналістичними і популістськими групами в Европі та Азії, й далі є низькою.

По-друге, неосовєтський та російський націоналізм становить набагато більшу загрозу українській демократичній системі й евроінтеґрації, ніж етнічний український націоналізм. Партія реґіонів Віктора Януковича є насильницькою, антидемократичною та корумпованою політичною машиною набагато більше, ніж «Свобода» будь-коли могла би стати.

По-третє, головна raison d’etre «Свободи» – відривати голоси від bona fide «помаранчевих» демократичних партій і бути штучним страховиськом, яке мобілізуватиме російськомовний електорат Східної України проти віртуального «націоналістичного монстра». Є підстави припускати, що Партія реґіонів безпосередньо докладається до фінансування «Свободи» – хоча, як і у випадку з непрозорим фінансуванням усіх партій в Україні, прямих доказів тут немає.
 

 

Чимало західних дослідників і журналістів трактують націоналізм в Україні як почуття винятково етнічних українців та домінантну політичну силу лише на заході України. Правда виглядає інакше. Відверті вияви націоналізму – антидемократичної культури, расової нетерпимости, антисемітизму і ксенофобії – більша проблема для Східної та Південної України і Криму, ніж для Західної України. Витік листування посольства США свідчить про те, що неонацисти найактивніші у Києві, Харкові, Херсоні, Сумах, Донецьку, Дніпропетровську, Вінниці, Одесі й Житомирі; більшість цих міст – східноукраїн- ські.

Згідно з нещодавнім оглядом Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, західні українці трохи охочіше, ніж їхні східні сусіди, згодні протестувати проти расової та етнічної дискримінації (3,9% проти 3,3%). І в опозиції, і при владі після виборів 2010 року Партія реґіонів, здобувши контроль над парламентом і посаду президента, виявила себе як найаґресивніша та найбільш насильницька політична сила в Україні. Це можна побачити на прикладі насильства, яке вона застосовувала зовні й усередині парламенту проти опозиційних депутатів і журналістів, а також на прикладі кампанії політичних репресій проти колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, членів її кабінету 2007–2010 років та партії «Батьківщина», яку вона очолює.

На виборах 2004 року кампанія Януковича здійснювала стратегію обману виборців та «керованого хаосу», що підвело країну небезпечно близько до громадянської війни. Таємний стратегічний документ виборчої кампанії Януковича, який потрапив у пресу, накреслював плани ескалації конфлікту «вздовж наявних ліній поділу – Галичина проти Сходу і Півдня, Захід (США, Европа) проти Росії, російська мова,...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі