Хто такі українці і чого вони хочуть

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
9448 переглядів

Питання на зразок «Хто такі українці і чого вони хочуть» належать до тих так званих великих питань, які зі своєї природи не мають і не можуть мати єдиної задовільної відповіді. Найгірше, що можна зробити з такими питаннями – це намагатися ту відповідь шукати. До прикладу: сто років тому у Східній Европі такими були селянське та єврейське питання. Сталін пробував вирішити перше, загнавши всіх селян у колгоспи, а для остаточного розв’язання другого Гітлер влаштував Голокост. Обидва вирішення були «остаточні» й призвели до загибелі декількох мільйонів людей. Однак питання самі по собі не зникли – вони просто набрали іншої форми: що робити з землею після падіння комунізму у першому випадку чи як досягти миру на Близькому Сході у другому.

Тому приймімо від самого початку, що на наше питання – «хто такі українці і чого вони хочуть?» – нема і не може бути єдиної відповіді. Відповідей може бути зразу декілька, залежно від того, хто, де, перед ким і з якою метою це питання ставить чи відповідає. Тому краще говорити не про одну, а про цілий спектр можливих відповідей. На одному з його полюсів буде неґативна відповідь: ніякої окремої української нації не існує взагалі, вона є злісною видумкою («інтриґою») поляків, євреїв, німців, радянських комуністів, а від останнього часу – ще й ліберального Заходу. На іншому, протилежному кінці, ми найдемо відповідь, що українці походять із трипільських часів і вже відтоді прагнули державної незалежности. Я не розглядатиму серйозно ні того, ні того погляду. Їх можна трактувати хіба що з гумором – як це зробив колись Остап Вишня у своїх лекціях «Дещо з українознавства».

Більшість українців, як показує соціологія, рідко коли вибирають ту чи ту крайність. Вони тяжіють до відповідей, що лежать десь між двома протилежними полюсами. Вибір більшости з них і буде, у першому наближенні, тією відповіддю. Бо ми є те, що ми вибираємо. Або, як твердив Ернест Ренан: «Нація – це щоденний референдум». Керуючися Ренановою метафорою, питання, чи українці є нацією, легко перевірити на підставі референдуму 1 грудня 1991 року, який поклав початок Україні як незалежній державі. Соціологічні опитування показують, що якби такий референдум було проведено у будь-який момент протягом останніх 20 років, результат був би той самий – хоч і з інакшими показниками, не такими високими, як 1991 року.

Джерело: Київський міжнародний інститут соціології. Ставлення населення України до її державної незалежности, http://archive.org.ua/archive/2009-04-15/kiis.com.ua/. Дата розміщення: 27.08.2008.

 

Тому перша, дуже приблизна відповідь на питання «хто такі українці і чого вони хочуть», є такою: сучасні українці хочуть незалежности. Ці українці, як показують соціологічні опитування, становлять більшість населення більшости реґіонів протягом більшости часу. Крім референдуму 1991 року, є й інші свідчення того, що для мешканців України їхня батьківщина не є пустим звуком. У 2005–2009 роках близько 75% їх уважали себе патріотами України, 56% відчували гордість за те, що є українцем чи українкою, а 63% навіть готові воювати за Україну, якби, не дай Боже, почалася війна1. Знову ж таки, інтенсивність цих почувань може бути різною у різних реґіонах, але й тут можна вжити тієї самої формули: більшість населення у більшості реґіонів протягом більшости часу. Жоден реґіон, однак, не уявляє себе поза Україною2, і якби їхнім мешканцям довелося вибирати собі батьківщину, 57% знову вибрали б Україну3.

Якщо це насправді так, то звідки всі наші тривоги та страсті за українською національною ідентичністю? Соціологи  підказують нам, що тривожитися варто радше безробіттям, екологією, зростанням цін, корупцією тощо. «Перед кожними виборами політики...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі