Хто хоче відродитися, мусить померти

Березень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
86 переглядів

Юрій Андрухович. Перверзія. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997;

Валерій Шевчук. Око Прірви. Київ: Український письменник, 1996;

Іздрик. Воццек. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997;

Юрко Гудзь. «Не-Ми». Кур’єр Кривбасу, 1998, чч. 102 і 103.

Загадка джерел і механізмів самоусвідомлення людини, визначення (бодай приблизне) природи і меж того, що становить якщо й не об’єктивну сутність, то принаймні наше відчуття і сприйняття особистого «я», окреслення кордонів (якщо такі кордони взагалі існують), що за ними «я» кінчається, а починається «Інше» («Не-Ми», сказав би Юрко Гудзь) – усе це, напевне, назавжди залишиться таїною, якої не зможуть повністю «приручити» ні наукові теорії, ні релігійні догми. А водночас, попри «безнадійність» своїх дослідів, людина ніколи, мабуть, не покине шукати «самої себе», бо прагнення-інстинкт до самовизначення – це один із найголовніших, якщо не найголовніший імпульс розвитку людської свідомості.

Це якоюсь мірою стосується і суспільних груп та цілих народів, що в переломних періодах своєї історії відчувають потребу ґрунтовного переосмислення й нового визначення своєї ідентичності, свого колективного «я» поняття ще ефемернішого, ніж «я» індивіда, а проте помітного на тлі історичного розвитку людських спільнот. І, як у випадку окремої особистості, одним із виявів, а водночас і засобів для спостерігання процесу колективного самоусвідомлення, є творча діяльність людини, зокрема сфера, яку умовно називаємо мистецтвом. Адже, без сумніву, взаємопроникання «я» та «Іншого» виводить реальність більшості мистецьких творів поза межі особистого світу творців – у сферу колективних змістів. Тут, зрештою, і джерело вічних дилем мистецтва: наскільки твір залежний від свідомості творця й збігається з його особистим розвитком, якою мірою «я» можна вважати автором твору, і навіть – чи творець може й повинен залишатися «собою» в творчому процесі й у житті взагалі?

1.

В українській літературі 1990-х років мотиви самовизначення-самоусвідомлення часто виявляються у спонтанних поверненнях до архетипових тем-моделей переломного стану, з них найпоширенішими є мотиви смерті й воскресіння. Одна з найвиразніших таких моделей відображена в «Перверзії» Юрія Андруховича. Герой роману принципово позбавлений чітко окресленого «я», неодноразово зазначено, що Стах Перфецький – одне з багатьох його імен (тобто й особистостей). «А всього імен його було сорок і жодне з них не було справжнім, бо справжнього не знав ніхто, навіть він сам», – і «сорок», як автор люб’язно пояснює, – символ нескінченної кількості.

Дехто (наприклад, Майкл Найдан) сприймає це як симптом кризи особистості людини нашого часу, а конкретніше кризи особи в пострадянському суспільстві, і це, без сумніву, переконливо. Втім, мотив майже вольової відмови від «я» в романі такий уперто послідовний, що мимоволі згадується фраза великого німецького актора першої половини XX століття Вернера Кравса – той казав, що став актором, «щоби не бути “я”» – і коментар Ігоря Костецького: «Тут, либонь, суть усієї мудрості мистецтва і не тільки мистецтва театру. Занадто вузькі межі відвела природа людині в її фізичній оболонці. Бути чимось поза собою, цього владно вимагає від неї Творець її духу». І традиція театру, яку представляють і Кравс, і Костецький, пропонує інше розуміння явища свідомої відмови від «себе», натякаючи, що Стах – персонаж-маска, і не тільки в психологічному, а й у філософському сенсі, і саме ця властивість допомагає йому стати моделлю процесів ширших, ніж розвиток-переживання окремої особистості.

Взагалі, паралель між прозою Андруховича і театром цілком природна. Його романи – дуже «театральні». Не лише завдяки живій драматичності їхніх сюжетів, і навіть не через тематичне вплетіння театральних дійств (від «військового перевороту» в «Рекреаціях» до опери «Орфей у Венеції» в «Перверзії»),...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі