Хто боїться Вєрки Сердючки?

Вересень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1413 переглядів

Закінчення. Початок дивіться у ч. 78 за 2012 рік.

Сердючка як медіятор

Образ провідниці полтавського поїзда Вєрки Сердючки посідає чільне місце на естраді від 1993 року, зазнаючи певних трансформацій у різних телешоу («СВ-шоу», «Шоу Вєрки Сердючки», «Дім радости Вєрки Сердючки»), але далі залишаючися впізнаваним. Ці трансформації фіксує насамперед одяг (прикид). Як зауважив Олександр Гриценко, «візуальний образ Вєрки склався за допомогою звичайного одягу залізничної провідниці – синій кітель, на лацканах – нашивки “з молоточками”; натягнутий на лоба берет, намотаний на держак сиґнальний прапорець. Ґротесковости було досягнуто завдяки чималому «“надувному” бюсту, жестикуляції та немилосердному суржику», – фіксує Гриценко віхи еволюції героїні Згодом «замість звичайного форменого кітеля з’явився ніби-елеґантний піджак, увесь покритий якимись блискітками; берет тепер також обсипаний блискітками, але спідниця залишилася та сама, мишачого кольору, натомість колготи стали драними – із діркою на видному місці. А надувний бюст ще збільшився в розмірах, причому з численних інтерв’ю А. Данилка у пресі та на телебаченні глядачам відомо, що бюст робиться за допомогою двох надутих презервативів...».

2001 року Сердючка перетворюється з бурлескної провідниці на епатажну квазиґламурну «зірку», а 2007 року представляє Україну на конкурсі Евробачення у Гельсинкі і здобуває друге місце. Тоді відбувається ще одне перевтілення: Вєрка набуває панкових рис, вбирається у блискучий металік і перетворюється на своєрідного кіборга. Дальші зміни пов’язано з появою в сюжетах «мами» (Інна Білокінь) і перевдяганням у спортивні костюми національної олімпійської збірної України. Така персоніфікація асоціюється з образами українських міґрантів, розкиданих по світу: спортивний костюм часто є впізнаваним атрибутом українців-заробітчан за кордоном. Тож Вєрчині перевтілення фіксують різні етапи соціокультурних трансформацій усього українського суспільства.

Образ Сердючки незмінно дістає полярні оцінки в українському соціюмі: від готовости визнати її не «жлобихою», а, радше, «дитиною, святом або попелюшкою» (Сергій Рахманін) до тверджень, що вона уособлює все найнеосвіченіше та найвульґарніше в українців і править за карикатуру на українську жінку чи за образливий колоніяльний кіч – «новий символ України поруч із салом, борщем, горілкою і книгою “Кобзар”»: мовляв, Вєрчина клоунада є втіленням «постімперського комплексу малоросійства», якого не слід показувати світові.

У зв’язку з цим варто нагадати, що Сердючка – образ ігровий і пародійний. Він привчає мислити не в позитивних-неґативних асоціяціях, а у приємних-неприємних. І то знаки постколоніяльности Вєрка наголошує зумисно, приміром, удаючись до подвійного кодування рядка «Russia Goodbye / Lasha Tumbai» у пісні «Дансинґ», представленій на Евробаченні. Не оминути й натяку на деконструювання традиційного кічевого образу України у світі – акцент, що його Данилко ставить свідомо, як видно з його власних слів: «Багато думали, що Україна – це шматок сала, самогонка, віночки з шароварами». Проте на Евробаченні артист мав на меті показати зовсім інший – веселий, мирний і, водночас, «техногенний» образ України. Не випадково металевий срібний блиск «зіркової» Сердючки цілком видозмінює її, за законами трансформерів: із української ляльки на замалим не інопланетянку. Свій новий пародійний образ Данилко називає «цілим жанром, стьобним, веселим» і згоджується, що в його основу покладено культурний і мовний маразм, доведений до ґротеску, однак за природою дуже позитивний, така собі «піґулка радости», що об’...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі