«Казус Білорусі» в універсальних схемах

Квітень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
46 переглядів

В. Фурс. «Белорусская “реальность” в системе координат глобализации (постановка вопроса)». Топос, 2005, №1.

Т. Щитцова. «Под патронажем: авторитарный режим в свете культурной антропологии». Топос, 2005, №1.

А. Горных. «Беларусь: случай анти-модерной идеологии». Топос, 2005, №1.

А. Пикулик. «Матрица, патернализм и семья-страна. Антропология белорусской идеологии». Топос, 2005, №1.

Названі тут статті було об’єднано спільною назвою «Казус Білорусь»1 в останньому числі філософсько-культурологічного часопису «Топос», виданого з ініціятиви інтелектуалів із Европейського гуманітарного університету й присвяченого закриттю цієї інституції.

«Казус», якщо не вдаватися до риторики та насиченої термінології, можна звести до тези: Білорусь – це простір «архаїки», недо-(анти-)модерности, патріярхальности, родинности, протиставленої процесам глобалізації та модернізації2. Міра «архаїзації» Білорусі (іноді у статтях ідеться про Білорусь як цілісність, іноді – про «білоруський режим», іноді – про «білоруську ідеологію», але переходи від різних об’єктів здійснюються непослідовно) змінюється від тексту до тексту. Найбільше стратегії «архаїзації» характерні для Тацяни Щитцової, найменше – для Уладзімера Фурса, але загальну стилістику та спрямованість рефлексії видно з назв текстів. Фурс пропонує не зовсім «архаїчну» перспективу, описуючи білоруську ситуацію як невдалі спроби адаптуватися до процесів глобалізації, але вплив «архаїзації» помітний і тут. «Місцева відповідь на глобалізацію призводить до внутрішньої трансформації модернізованого громадянства, яке парадоксально набуває рис традиційного й навіть архаїчного» [Фурс, с. 12–13]. Або дивіться також тезу про «інволюційну дедиференціяцію білоруського суспільства», либонь, не закорінену в реальних соціяльних процесах.

Статті невеличкі, однак вельми показові за стилем мислення, який виходить за межі політичної дискусії та віддзеркалює певне ставлення до Білорусі. Автори, очевидно, критично та навіть зверхньо ставляться до білоруської політичної дійсности й намагаються описати її через «орієнтальність» – надаючи певних «східних» і «несучасних» властивостей, які мало співвідносяться з Білоруссю, зате цілком збігаються зі звичними для інтелектуалів «універсальними схемами»3. «...Однодумця з-за кордону він [університетський викладач] розуміє краще, ніж свого сусіду» [Горних, 33]. Вдала фраза, яка багато що пояснює в дивному прагненні описувати свого сусіда, вдаючися до схем свого закордонного товариша.

Із частиною аналітичних висновків авторів, безсумнівно, можна згодитися, але головна проблема криється у стратегії, «стилі» та, сказати б, «методології» аналізу. Причина написання цього тексту – якраз несерйозне ставлення частини інтелектуалів до Білорусі як предмету рефлексії, а також послідовне поширення стереотипности опису білоруської реальности. І якщо раніше така стереотипність мала переважно «східну» арґументацію, то тепер арґументація стала «західною».

Інтуїтивні спроби використати напрацьовані західні моделі аналізу приховують певну небезпеку, надто коли ідентичні схеми починають використовувати для опису необмеженої кількости країн, від Індії до...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі