Канон із переламаним хребтом

Листопад 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
364 переглядів

Українська мала проза XX століття. Антологія. Упорядник Віра Агеєва, Київ: Факт, 2007.

1

Ця великого розміру книга (1500 сторінок) обіймає тридцять прозаїків XX століття і сімнадцять сучасних авторів, які писали сильветки про тих прозаїків. Після появи цієї великої книжки критики заговорили про неї як про канон малої прози XX століття.

Почну розгляд антології від вступної статті Віри Агеєвої, яка повинна встановити естетичні координати й принцип композиції книги. Авторка фахово і з проблисками ориґінальности аналізує прозу першої чверти століття і прозу відродження 1920-х років. Ці розділи читаються з великим задоволенням.

Але коли Агеєва береться аналізувати модернізм, усе розлітається на шматки, бо авторка чомусь надто поспішає робити остаточні висновки. Передовсім Агеєва стверджує, що «канон раннього модернізму усталений» і нібито вже немає про що говорити. А я от маю найбільші проблеми саме з цим періодом і не бачу там нічого усталеного. Я, звичайно, говорю й говоритиму про прозу та поезію, тобто про цілісний процес. Численні дослідники характеризували цей ранній модерністичний період на підставі висловлювань, думок і тем тодішніх письменників, але не робили стилістичного аналізу текстів. А ці тексти в більшості випадків не були модерністичні. І так витворилася велика прогалина між модерністичним змістом ранніх модерністів і традиційним стилем, що її літературознавці ще довго муситимуть засипати.

Агеєва поспішає завершити й розвиток вітчизняного (sic!) модернізму, і то навіть точною датою (13 травня 1933 року, в день самогубства Хвильового). По-перше, не було «вітчизняного» й еміґраційного модернізму, а був і є український модернізм. По-друге, такого різкого обриву в літературному процесі не буває. Цю точну дату підказав Агеєвій Юрій Шевельов, який любив висловлювати блискучі й ориґінальні сентенції, що не завжди мали відповідний зміст. Повторюю: ніякого раптового кінця модернізму в українській літературі не було. Бо що тоді робити з Петровим, Осьмачкою, Свідзінським і Антоничем? Вони не модерністи чи, може, не «вітчизняники»?.. Що тоді з Григорівим, Воробйовим, Кордуном, Іллею чи Пашковським? Що з такою сильною ґенерацією наймолодших нео-модерністів, як Дмитро Лазуткін, Богдан-Олег Горобчук, Тарас Антипович, Павло Коробчук, Олег Коцарев і Сашко Ушкалов? Ця група вже сьогодні карбує свою добу. Я думаю, що модернізм як світове явище існуватиме одночасно з новими майбутніми літературними напрямками, як існують століттями класицизм, реалізм, бароко чи романтизм, і не зникне з лиця літератури. А з пострілом Хвильового не закінчився навіть Хвильовий.

Агеєва, на жаль, розділяє українську літературу на «повноцінну», тобто «вітчизняну», і побічну, тобто еміґраційну чи навіть галицьку. Я такого не шаную, це наскрізь ненауковий підхід. І знов-таки, Агеєва пов’язує розвиток і кінець еміґраційного модернізму з МУРом (Мистецьким Українським Рухом, який проіснував декілька років у Західній Німеччині, 1946–1949). І тут доходимо до справжнього театру абсурду. МУР не був модерністичним рухом. Навпаки, це була програмово антимодерністична організація. Був там єдиний модерніст, Ігор Костецький, із якого мурівці весь час підсміхалися, прозиваючи його камбрумом. Але навіть Костецький не «закінчився» з МУРом, а писав далі й утримував творчий діалог із Нью-Йоркською групою. Агеєва згадує ще двох модерністів: Домонтовича й Косача. Але проза Домонтовича належить основною мірою до двадцятих років, до періоду неокласиків. А Косач був «европейським» романтиком (мурівський европеїзм не однозначний із модернізмом), який воював із модерністами, особливо коли почав співпрацювати з КҐБ й переключатися на соцреалізм. Отже, модернізм не міг закінчитися з відходом МУРу, бо його там не було.

Як зазначив Григорій Грабович, прямим і дуже скорим запереченням МУРу стала саме модерністична Нью-Йоркська група. Модернізм цієї групи, рішучий, цілеспрямований і...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі