Калейдоскопи деконструйованих вартостей

Квітень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
119 переглядів

«Може, я помиляюся, але часто – дуже часто – бачу, як наш страх перед свободою перевершує страх перед насильством». Ці слова отця Юзефа Тішнера – влучний діагноз самопочуття сучасного поляка, і водночас – надмірне спрощення нашої національної «психосфери». Бо не власної свободи боїмося: стережемося чужої, що перероджується в насильство. Ніхто в здоровому глузді не тужить за державним насильством; те, що в ПНР ставало притулком свободи – вибореної чи здобутої тяжкою працею, чи, може, навіть хитро викраденої з-під носа в апарату насильства – викликає пошану.

Особлива діалектика почуттів, що окреслює польський ритм поцінування культури, відбивається в мовному вжитку. Прагнучи висловити радість від зміни устрою після 1989 року, ми протиставляємо «вільну Польщу» – «часам ПНР» (що їх називають також життям за комуни). А за мить, переживаючи гіркоту змін, скажемо про втрачені вартості, що мали їх раніше, а про їх занепад чи деґрадацію говоримо, що вони кояться нині. Отож комуна – це «новомова», цензура, Вітольд Навроцький, «Солдат Свободи», паспортний режим, інтернування й підступні вбивства; натомість «раніше» – це Єжи Ґротовський, Польська кінематографічна школа, професійні видавництва, порядний рівень шкільної та університетської освіти, переповнені театри й кіна, гонитва за добрими книжками... тощо.

Звісна річ, сьогоднішні конфлікти свободи переживаються сильніше, ніж пам’ять про конфлікти доби поневолення. На кінець століття особливо зростає сила колізії між динамікою форм і безвладністю вартостей. Форми й стилі заступають одне одне, та це аж ніяк не є ані еволюцією, ані поступом, бо ж як на долоні видно, що створене пізніше зовсім не конче досконаліше від створеного раніше. В культурі – як і в моді – немовби в калейдоскопі, змінюються комбінації елементів і комбінації комбінацій. Чим довше якийсь елемент був у забутті, тим більша вірогідність його поновлення.

У калейдоскопі віри про літературу

Для початку спробую описати «калейдоскопічний» уклад у тій царині, яка мені найближча за моїм фахом, а саме в літературознавстві. На кінець 50-х років моє покоління «дітей війни» (я народився 1937 року), пригнічене соцреалізмом і знуджене енциклопедичною філологією, переживало зустріч із літературною теорією, немов чудо одкровення. Нині вже теорія не дає молодим поколінням такого почуття новизни, бо стала приступною для всіх. Деякі її прийоми потрапили навіть до середніх шкіл. Колись поява в масовому вжитку – в газетах, на телебаченні – таких термінів, як «нарація» чи «ліричний суб’єкт», обурювала; сьогодні цим нікого не здивуєш. Література, прокоментована мовою теорії, перестає шокувати. Дослідники з покоління, до якого я теж належу, мають право вважати це власним успіхом. Хотіли втрапити «під стріхи» – ото й маємо, чого хтіли.

Ми, однак, не передбачили дальшого розвитку подій. Адже тексти нових теоретиків щораз більше віддаляються від засадничих цілей цієї діяльності. Тріумфує ідея, що зародилася у Франції й потрапила до нас через Америку: деконструкція.

Культивуючи особливу гру між літературним твором і рефлексією над літературою, вона стає чимось на зразок «літератури другого ступеня», а отже – паралітературою, чудернацькою відміною «поезії», писаної дослідницькою мовою. Деконструктивіст не заглиблюється у зміст твору, щонайбільше – вишукує в ньому начала хаосу та розмивання значень, милуючись своїми писаннями та якомога метафоричніше описуючи свої читацькі пригоди. Гра формою та поняттями спрямована тут на естетичний ефект; «поеми» деконструктивістів повинні вражати нарцисичною вродою, а оскільки не навчають, як розгадувати таємниці поетичного мистецтва, то й не викликають до себе зацікавлення, що опосередковано відбивається на ставленні до всієї літературної теорії.

Втім, слід відрізняти самовідчуття учасників літературного життя від фактичного стану справ. Теорію картають, та якщо уважніше придивитися до наукових...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі