Каканія чи Цеканія? (про «місію Галичини»)

Липень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
122 переглядів

1

Почну з витлумачення назви. «Каканія» походить від заголовка славнозвісного четвертого розділу гіпер-роману «Людина (чи, може, таки Чоловік?) без властивостей» – саме так Роберт Музиль охрестив свою, на той час уже блаженної пам’яті, батьківщину, де, як відомо, «одне з цих двох означень, k.-k. або k.-und-k., носила кожна річ і кожна особа, і все ж: потрібно було снеціяльної таємної науки, щоби завжди з певністю вміти розрізнити, які установи та люди звалися k.-k., а які k.-und-k.». В іншому місці Музиль каже, що Каканія «загинула через мовну плутанину в назві».

«Цеканія», від ц.-к., цісарсько-королівська, – це український, як, зрештою, і польський переклад «Каканії». Під таким означенням функціонувала й галицька дійсність за «бабці Австрії».

Іронія історії, втім, закерувала так, що на ім’я Цеканії в українській Галичині – спадкоємиці каканської традиції – наклалася ще одна прикра, але від того не менш реальна конотація: «Цеканія» від ЦК, Центрального Комітету КПРС, дійсности, що визначала обличчя Галичини впродовж п’ятдесяти повоєнних років. Відтоді дві цеканії в цьому краї нерозлучно переплелися. Отож, і тут маємо справу з мовною плутаниною в назві.

За останні трохи більш як десять років воскресали старі й народжувалися нові галицькі міти. Покликатися на них стало ознакою доброго тону і в самій Галичині, й поза її межами. Галицька мітотворчість – аж ніяк не суто українське явище. Та з усією певністю швидкість, із якою ці форми розвивалися в українській Галичині, рівно ж як їхня суспільна актуальність ніде не були такими високими, як тут. Та чи була якість цих змін настільки ж разючою, як їхня кількість?

Не підлягає жодному сумніву, що питомим контекстом будь-якої галицької мітології, і в Україні, і поза нею, є австрійський міт, міт «Austria felix». «Австрійськість» українського галичанства до сьогодні залишається одним із патентованих засобів самоідентифікації. На неї вказують найохочіше і до неї апелюють як до чогось засадничо зрозумілого, коли заходить мова про особливості й «природню европейськість» цієї породи українців. Тимчасом в інших культурах габсбурзька мітологія за повоєнні десятиліття докорінно переродилася, радикально змінивши тим і своє послання.

Наскільки сьогоднішня українська Галичина, ця українська аґентка австрійського міту, є властивою, постгабсбурзькою Цеканією, себто учасницею тих змін, що сталися в европейських культурах, а якою мірою вона є «ЦКанією»?

Недавно, застановляючися над живучістю й тривкістю габсбурзьких артефактів у галицькій поспільності, я з прикрістю усвідомив, що спадок совєтизму мусить бути, прецінь, таким самим упертим. Нічого дивного – кожна-бо імперія є заразом цілою цивілізацією, і мало є таких живучих речей, як рештки загиблих цивілізацій.

Водночас мене невідступно переслідує острах, щоби культивований за допомогою каканської мітології характер Галичини, цей, либонь, найвартісніший спадок по Дунайській монархії, не спіткала доля цієї цивілізації, тобто щоби й він не заламався внаслідок мовної плутанини в назві. Гадаю, що без «спеціальної науки розрізнення» не обійдеться і тут.

2

Карбуючи своє означення, Музиль керувався насамперед гіркою іронією. Іронією – бо неминучість загибелі Каканії була для нього очевидною. Про цю неуникненність, зрештою, весь роман. Гіркою – бо йому, як і цілому його поколінню, поколінню Рота і Броха, Цвайґа і Верфеля, пізніше Додерера і Герцмановського-Орляндо, щоби згадати лишень кількох німецькомовних австрійців – було страшенно шкода цього – «під багатьма оглядами взірцевого» – історичного витвору.

Проте повною мірою оцінити невикористані потенціяли австро-угорського переказу судилося допіру поколінням після Другої світової війни. Відмиті від історичної конкретики, просвітлені, віддестильовані та стерилізовані візії Каканії в цей час щораз більше віддалялись і від Музилевої іронії, і від топіки чистої ностальгії. Натомість вони по-...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі