Із «Записок пройдисвіта»

Листопад 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
77 переглядів

Ця книжка складається з автобіографічних оповідань, що обіймають події 1970–1985 років.

 

Будики

П’янкі пахощі травневого вечора настирливо лізли в прочинені вікна і напоювали душу радісним ідіотизмом. Я лежав на канапі й читав китайських мудрагелів. У сусідній кімнаті сопів над черговою поемою Олег Лишега. Він писав її на довжелезних сувоях паперу, який йому подарували прог. і один рядок з варіяціями міг займати цілу сторінку. Раз по раз він зривався з місця, робив кілька кроків і знову падав у крісло.

Несподівано у мої вуха вповзла тривожна тиша. Я не почув ані сопіння, ані кроків, ані шурхоту паперу. В тиші лунало тільки тихе цокання будиків.

– Він мені заважає, – сказав Олег, вирісши в дверях. – Можна я його винесу на кухню?

– Кого?

– Та годинника.

Я подивився на нього з-під лоба й буркнув:

– Як хочеш.

Олег виніс будики на кухню і зачинив за ними двері.

Посеред маленької вулички на Голоскові у Львові стояв маленький будиночок, який дістався мені від діда і баби. В травні 1975, коли Олег не мав де жити, я забрав його до себе. Мешкав він у мене рівно доти, доки не закінчувалася бульба. Тоді він зникав і переселявся на Кавалерійську в хату Миколи Рябчука. Разом вони поповнювали харчові запаси завдяки сусідським підвалам. Коли ж Олег з’являвся у мене, то був певний знак, що і в Миколи з бульбою виникли проблеми. Крім того, Микола захопився індійською філософією і перейшов на дуже специфічне харчування: гречка або рис, але не варені, а відмочені у воді, печені ріпа і буряк, бульба в мундирах, і все це без солі. У Миколи навіть у холодильнику неможливо було знайти бодай шкуринки старого сала з тієї простої причини, що холодильник був відімкнений і в ньому красувалися твори Івана Франка. Делікатний Олегів шлунок витримати такі тортури не міг.

Вуличка наша була сліпа, тут рідко можна було зачути шум авта чи якийсь інший галас. Разом із сутінками вляглося ліниве сюркотіння стрикоників у саду, замовкла й самотня ропуха, яка за дня іноді продирала голос. Тиша довкола стояла така, що навіть із кухні з-за зачинених дверей долинало цокання годинника. Мене воно не хвилювало. Зате нервувало Олега.

– Ні, я так не можу! Проклятий годинник! Я розіб’ю його!

– Тільки попробуй. Це наш єдиний годинник. Коли-небудь ми нарешті вирішимо влаштуватися на роботу, і я не уявляю, як ти будеш вставати пів на восьму без будиків.

Олег вибіг на кухню, вхопив будики, виніс у садок та поклав у траву. Я стежив за ним із вікна, дивуючись його витонченому поетичному слухові. Повернувся він із сяйливою усмішкою і, переможно завмерши посеред покою, прислухався. Я теж нашорошив вуха. В розрідженому вечірньому повітрі невмолимо цокав годинник. Те цокання ледве-ледве можна було вловити, але воно таки було, воно не зникло.

Я зиркнув на Олега. З міцно стуленими вустами він приймав рішення. Врешті рвучко підійшов до вікна і зачинив його. Прислухався. Цокання стихло. Олег знову сів за поему.

В садку в суцільній темряві самотньо цокав годинник – комахам, заснулим птахам, вечірній росі.

Ми вирішили влаштуватися на роботу

Це було непросте рішення після тривалого безробіття. Батьки мені раз на місяць передавали з Івано-Франківська велику спортову торбу, набиту харчами, але ми її хутко знищували, а далі вже харчувалися тим, що Бог пошле. Оскільки Бог нам рідко щось посилав, то доводилося переходити на підніжний харч.

У такі натхненні хвилини, коли Олег уже не міг писати, бо його смоктало, ми вирушали на лови в долину ріки Полтви (звучить, еге?), неподалік від нашої хати, де Полтва виривається з міцного кам’яного полону і тече широкими лугами й полями. У ті древні часи вона ще не була настільки смердюча й чорна, і там навіть водилися раки. Вода була досить мутна через намулисте дно, але присутність раків свідчила, що хімії у воді нема, адже раки не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі