Істинна правда

Лютий 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
372 переглядів

Пітер Померанцев. Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії. — Львів: видавництво Українського католицького університету, 2015.

Люди годні витримати правду.

Інґеборґ Бахман

1

Ще заки дочитав книжку Пітера Померанцева, спробував уявити собі світ, втілений у формулі її заголовка (така вона влучна й бентежна): нічого правдивого і все можливе. Такий стан, якщо додумати його до кінця, власне, перестає вже навіть бути якимось станом, а суґерує настання суцільного ментального хаосу. Суцільний хаос — найнищівніший образ тотального жахіття par excellence. Ментальний хаос — його серце пітьми. Навіть образ сущого пекла має дві найголовніші, але протилежні візії: одна — уявлення про методичний, нескінченний, добре налагоджений і досконало відреґульований садизм, вигадливу, ретельну, щонайефективнішу максималізацію мук; друга — власне про безодню хаосу. Перше — суцільний план; друге — повна відсутність структури. Хай кожен вибирає, що йому страшніше: твердий ґрунт ґарантованих мук чи певне провалля, повна безодня.

Але замість образу сущого пекла, який мала би викликати фантазія про радикальне втілення відбитої в цій формулі кондиції, мені насунулася така думка: якщо «нічого правдивого і все можливе», то це, по суті, не означає ні одного, ні другого. Адже формулу Померанцева можна прочитати й так: все неправдиве і нічого можливого, нічого правдиво можливого, тобто якщо все неправда, то й справжніх можливостей узагалі не існує. До того ж не тільки в сенсі стародавнього парадокса про критян-брехунів і не в тому сенсі, що «правда все-таки десь завжди є», а передусім тому, що якраз за умов суцільної неправди можливості теж далеко не нескінченні, тобто «можливо далеко не все». Ба більше, саме за умов відсутности правди можливості є не просто обмеженими: вони втрачають сенс, тобто перестають бути «можливостями», перетворюючись на суцільні «неможливості».

Однак Пітеру Померанцеву в цій книжці, а також у низці розмов, лекцій та супутніх інтерв’ю ішлося, здається, трохи не про те. Так само й нам ідеться зовсім не про те.

2

І книжка Пітера Померанцева, і її головна теза, відлита у хвацько-моторошному титулі, трапили, певно, в сам нерв нашого часу. Здається, цей «нерв» можна означити як жах перед уявленням, що правди може не виявитися, перед фантазмом відсутности правди як певного модусу існування світу, який чи то вже настав, чи якраз настає, і цей модус визначатиме його на неоглядувано тривалий час. Як страх, що правди і «справді» може не виявитися. Що всі її критерії — а отже, і критерії дійсности — виявляться розмитими, затертими і зневаженими. Страх перед таким колективним і глобальним альцгаймером, перед тотальною «дезорієнтацією на місцевості». Усе це лише на перший, помилковий погляд може нагадувати «кантіянську кризу» Гайнриха фон Кляйста, від якої він так повністю і не оговтався; або «кантіянську»-таки кризу вихованця Терлеса з однойменного Музилевого роману. Ідеться-бо начебто про розверзання безодні під ногами від усвідомлення відносности, ба навіть позірности, суцільної вдаваности, «зроблености» будь-якої істини. Про усвідомлення того, що придатні, здавалося б, мости, якими ми ходимо над різноманітними прірвами, раптом розчиняються просто в нас під ногами.

Утім, кондиція, яку суґерує заголовок Пітера Померанцева, іншої природи. Це не епістемологічна криза, не метафізична інтоксикація. Це не той стан, який виникає внаслідок напружених пошуків твердого і незмінного підложжя пізнання і розпачу від усвідомлення, що такого просто немає, і неможливості з цим примиритися.

Іншими словами, це лише імітація філософської кризи, технологічна симуляція метафізики, мімікрія епістемології. Це фальшиво створена маніпулятивна проблема, яка безсоромно маскується під філософську. Це не означає, що філософська проблема правди чи істини від цього...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі