Історія з ортографією

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
182 переглядів

Усі погоджуються з тим, що ортографія має бути стабільною, зручною, не суперечливою*. Правопис російської мови не становить винятку, тож проблема його поліпшення не втрачає актуальности. І хоча у XX столітті російська мова зазнала кілька «хвиль» правописних змін, на теоретичному рівні проблемою не лише наукової розробки, але й практичного комплексного запровадження ортографічних новацій у Росії займалися доволі мало. Те саме можна сказати про сучасні Францію, Німеччину, Україну, Чехію, де реалізація правописних реформ також наразилася на спротив освіченого населення.

Питання ортографії в модерних суспільствах виходить за рамки ужиткової лінґвістичної чи освітньої проблеми, бо вона, так само як прапор і гімн, є символом державної єдности: недарма найяскравіші реформи мови пов’язані зі зміною політичного ладу (в історії Росії це і Пєтровські перетворення, і реформа 1917 року, проведена завдяки аж двом революціям). За Новітнього часу потреба уніфікації письма в освіті та діловодстві пов’язана з загальною реґламентацією діяльности соціяльних і державних інститутів. Наука (лінґвістика) виконує при цьому експертну та леґітимаційну роль в ініціятивах держави з наведення ладу («розвиток національної мови»); скажімо, вже з XVII століття з’являються спеціяльні органи кодифікації мови – Академії чи відділення національних Академій наук, які відповідають за складання та видання словників тощо.

В обговореннях цих новацій використовують два значення терміна «ортографічна реформа». Вужче, коли реформа – це тільки значні зміни правопису (тоді за реформу у XX столітті можна вважати лише проєкт, ухвалений у 1917 році), і ширше, коли реформою називають будь-які пропозиції щодо зміни чинних норм правопису (у цьому разі реформою можна назвати також проєкти 1956, 1964 і 2000 років). Пересічному письменному носієві мови реформою бачиться все, що змінює звичні написання та правила.

Зміни, ухвалені в 1917 році, запровадили нові засади організації російського письма й помітно змінили його зовнішній вигляд. Проєкт фонетичного письма 1929–1930 років також став би такою реформою, якби його було ухвалено. Більшість проєктів 1930–1950-х років і повне зведення 1956 року, яке завершило їх, уточнили принципи ортографії та пунктуації й упорядкували їх реалізацію на письмі, хоча з деяких питань було прийнято природні для ортографічної системи живої мови компромісні рішення. Такий самий напрямок пропонував проєкт 1990–2000-х років, який брав до уваги нову лексику, письмову практику й дослідження мови за минулі пів століття. Дещо осібно стоїть проєкт 1964 року, бо в ньому повніше зреалізовано фонематичний принцип російського письма, його творці відмовилися від деяких компромісів і це мало би зробити деякі варіянти написання послідовнішими й тому зручнішими для навчання та «використання».

Міркуючи далі про можливості й чинники успішної ортографічної реформи, ми послідовно розглядатимемо позиції лінґвістів, механізм вироблення й ухвалення змін правопису, роль держави та соціяльних чинників, ставлення до реформи різних груп користувачів і прогнози щодо майбутніх змін.

Проєкти зміни ортографії з лінґвістичного погляду

1. Реформа 1917 року

Початок XX століття приніс давно очікувані зміни в російській ортографії. Головні віхи того, що ми називаємо реформою 1917 року,– рішення Ортографічної комісії Академії наук 1904 і...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі