Історія «своя» й історія «чужа»

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
242 переглядів

Підручники, згадувані в цьому огляді:

1. П. О. Полянський, Всесвітня історія. 1914–1939, Київ, 2002, с. 163.

2. С. В. Віднянський, Всесвітня історія. Навчальний посібник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів, Київ, 2005.

3. Т. В. Ладиченко, Всесвітня історія. Підручник, Київ, 2007.

4. В. С. Власов, Історія України. Підручник для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів, Київ, 2007.

5. В. С. Власов, Історія України. 8 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. За редакцією Ю. А. Мицика, Київ, 2008.

6. О. В. Гісем, О. О. Мартинюк, Історія України. 8 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів, Харків, 2008.

7. Ф. Г. Турченко, В. М. Мороко, Історія України. Друга половина XVIII – початок XX століття. Підручник для 9 класу загальноосвітніх закладів. Видання четверте, перероблене і доповнене, Київ, 2006.

8. Ф. Г. Турченко, Новітня історія України. Частина перша, 1917–1945. 10 клас. Видання друге, виправлене і доповнене, Київ, 1999.

9. Ф. Г. Турченко, П. П. Панченко, С. М. Тимченко, Новітня історія України. Частина друга. 11 клас. Видання п’яте, доопрацьоване й доповнене, Київ, 2007.

 

Концепцію історичної освіти України вже не раз обговорювали у фахових і популярних виданнях, і в «Критиці» також. Дискусії про те, якої історії (а значить, історичної пам’яті) потребує молоде покоління українців, заторкують не тільки професійних дослідників минулого, а й політиків, публіцистів, широкий загал. Зламано чимало списів у суперечках навколо ролі історичного знання в соціялізації громадян незалежної України, формуванні модерної української нації. Немає сумніву в тому, що історичне знання в системі індивідуальної та суспільної свідомости відіграє структуротворчу роль, допомагаючи людині орієнтуватися в сучасному світі, усвідомлювати своє місце в соціяльних процесах, розуміти функціонування природи, соціюму та індивіда. Найважче чітко з’ясувати, що ж ми хочемо «вкласти» в голови молодих українців (у громадянському, а не в етнічному розумінні). Якими нам бачаться майбутні покоління громадян України – свідомими патріотами й захисниками етнокультурних надбань українського народу а чи високоосвіченими громадянами, котрі зуміють поєднати найкращі світові культурні здобутки з національними? Найпростіша відповідь – потрібне і те, і друге. А щоб цього досягти, треба подивитися, які методологічні засади ми закладаємо у концепцію шкільної історичної освіти.

Згідно з сьогоднішніми уявленнями науковців про людське пізнання, історичне знання є не інформацією про об’єктивний характер міжлюдських узаємин, а суб’єктивними конструкціями істориків задля такої чи інакшої інтерпретації цих узаємин відповідно до світоглядних позицій і соціяльно-культурного баґажу самих істориків та їхніх суспільних середовищ. Це породжує уявлення про жорстку ідеологічну зумовленість історичних знань, а разом із нею – про відносність історичної істини, яка набуває ідеологічного виміру. Не вдаючися до розлогих епістемологічних міркувань, підсумуємо попередні твердження висновком про неуникненну дихотомію історичних знань: з одного боку, вони є продуктом певної соціяльно-культурної спільноти, яка прагне усвідомити і злеґітимізувати себе, посівши відтак своє місце серед інших соціяльних спільнот (колективів, націй, держав тощо); з другого боку, вони з необхідности прагнуть вийти за рамки цієї спільноти й усвідомити себе в загальнолюдському вимірі, у порівнянні з іншими. Звідси й нерозв’язна епістемологічна суперечність між соціяльно-культурною залежністю, схильною до ідеалізації себе та своєї спільноти, і загальнолюдським поглядом на світ, де «я» і моя спільнота взаємодіють з іншими «я» і спільнотами і, на жаль, не завжди виглядають привабливо. Іншими словами, це суперечність між науковим історичним знанням, що...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі