Іслам як синдром

Січень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
172 переглядів

Кожний новий терористичний акт повертає до проблеми ставлення на Заході та на Сході до ісламу і вміння розділити іслам як релігію і фундаменталізм як частину ісламу (і невіддільний складник будь-якої релігії). Риторика Заходу в цьому питанні після 11 вересня перейшла кілька важливих етапів трансформації – від офіційного проголошення Бушем «хрестового походу» до вибачань і закликів не плутати одну з провідних світових релігій з «Аль Каїдою».

Аби хоч якось загладити антиісламську істерію, президент Буш напередодні Рамадану давав вечерю для представників ісламських громад США, які на собі відчули всю політичну та побутову незручність бути мусульманами в країні, де на них покладено колективну відповідальність за події 11 вересня. Втім, принаймні на офіційному рівні, було поставлено всі крапки над «і»: іслам і терор – це не одне і те саме.

Чому «11 вересня» сталося саме з Заходом – основне запитання, що досить часто виринало під час публічних обговорень в Америці та поза її межами. Головною відповіддю на нього залишається та, яку свого часу сформулювала відома телеведуча Барбара Волтерс: «вони» це зробили з «нами», тому що ми – демократія і ми обираємо своїх лідерів. Саме такий погляд одразу ж отримав статус офіційного, й істеблішмент, володіючи монопольним правом формувати громадську систему цінностей, дуже швидко зміг переконати американців у тому, що дії уряду після 11 вересня спрямовано тільки на захист традиційних цінностей свободи та демократії і задля цього треба воювати проти ворогів і за межами Америки, і всередині країни.

Міністр закордонних справ Великої Британії Джек Стро зробив сенсаційну заяву, визнавши провину імперського минулого своєї нації у сьогоднішніх негараздах на Близькому Сході, зокрема й в Іраку. Це абсолютно новий тип риторики для Британії й новий тип ставлення Заходу до колонізованого Сходу, що дає змогу припустити: Захід (принаймні Британія) таки усвідомлює головне: чому удари 11 вересня було спрямовано проти англосаксонської культури й чому решта світу не любить тих, хто цим світом керує сьогодні, у постколоніяльну епоху.

Тепер до цього дискурсу приєдналася Росія. Президент Путін, оприлюднивши у Брюселі свої міркування про події на Дубровці, дав зрозуміти: якщо ви не мусульманин – ви у небезпеці. Якщо ви мусульманин – ви також у небезпеці. Якщо ви не були мусульманином, але вирішили ним стати, та ще й у Росії – ви тим паче у небезпеці. Бо на прохання Путіна мусульманином вас зроблять так, що, цитую, «взагалі більше нічого не виросте».

До таких відвертих антиісламських випадів, крім італійського прем’єра Берлусконі, не вдавався жоден інший керівник країни, можливо, навіть Шарон.

У США це можуть дозволити собі лише такі марґінальні представники крайньо правого табору, як відомий політолог Деніел Пайпс. Аби продемонструвати незіставну (і безпідставну) етнокультурну й цивілізаційну ненависть, згадаймо його інтерв’ю, яке ще на початку листопада 2001 року з’явилося на сайті Salon.com і називалося: «Ісламізм – це фашизм». Тут є кілька цікавих красномовних речей, що їх, на щастя, репрезентувала на час опублікування досить незначна група правих інтелектуалів у США. Політолог Пайпс запевняє, що в ісламських колах усередині США існують групи, які хотіли ні більше ні менше, як повалити теперішній лад у США і створити там ісламістську державу. Кореспондент перепитує: «Державу, де не можна було б їсти свинину і зраджувати, а також мати рівні права чоловікам і жінкам?» – «Так», – стурбовано відповідає політолог. Тут виникає кілька запитань. По-перше, чи вичерпує цей перелік основні загрози, що несе в собі ісламізація США, і, по-друге, на чому базуються ці досить сумні футурологічні прогнози політолога Пайпса. Відповідь подибуємо у цьому-таки інтерв’ю: під час зібрання однієї з мусульманських організацій США пролунала фраза, мовляв, у 2020 році Америка може мати президента-мусульманина. Цей факт наводить справжній жах на Пайпса, і він закликає американське суспільство...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі