Інтеліґенція як «терористична загроза»

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
298 переглядів

Якщо ви підписані на новини від міжнародних профспілок журналістів чи науковців, то мало не щотижня отримуєте новини з Туреччини. Чергові заарештовані, ув’язнені, звільнені з роботи. За півтора роки, що минули від спроби державного перевороту 15 липня 2016 року, турецьке суспільство розділили на «вже-ворогів» і тих, кого ще можуть звинуватити в зраді батьківщини.

Уряд полює на ґюленістів — послідовників та прибічників релігійного лідера Фетхулаха Ґюлена, якому приписують організацію спроби путчу. Заодно із тими, хто справді є лояльним до Ґюленового руху, влада Туреччини спрямовує репресії на опозиційних інтелектуалів, на тих, хто підіймає незручні теми минулого чи сьогодення, як-от геноцид вірмен чи конфлікт із курдами. Тож переслідування зачепили критичних до влади шкільних учителів і журналістів, письменників і науковців, університетських працівників та лікарів.

І хоча спроба ґюленістів захопити владу влітку 2016 року була невдала, її наслідки дуже виразні. Тисячі ув’язнених і звільнених із роботи — результат кампанії пошуку зрадників, що відбувається за умов надзвичайного стану по всій країні. Можна почути, що якби ґюленістський путч таки виявився успішним, ми спостерігали би сьогодні ті ж репресії, просто накази віддавав би не президент країни Реджеп Таїп Ердоґан та його партія «Справедливість і розвиток», а інші діячі.

Думки після Ґезі

Протягом минулих двох років я спілкувалася з турецькими науковцями, освітянами, працівницями сфери культури, журналістками. Пояснюючи нинішню ситуацію в країні, чимало з них розпочинали оповідь словами «після Ґезі», маючи на увазі протести 2013 року в парку Ґезі на площі Таксим у Стамбулі. Той громадянський підйом аналітики називали відгомоном Арабської весни, за ним уважно стежили міжнародні медії, зокрема українські (а за пів року громадянське піднесення ми побачили й в Україні).

Мої співрозмовники й співрозмовниці говорили, що після протестів у парку Ґезі — мабуть, як і після будь-яких потужних громадянських протестів — спостерігали в суспільстві величезну мотивацію до змін і відчуття, що громадяни здатні самі творити ці зміни. У різних спільнотах — чи то художній, чи то науковій — люди об’єднувалися, відчуваючи солідарність, і планували, як реформувати наукове чи мистецьке життя.

«Після Ґезі був великий емоційний стрибок. Ми побачили, що можемо боротися — працею, а не насиллям», — розповідала навесні 2017 року про настрої мистецького середовища арт-менеджерка зі Стамбула Саліха Явуз. Під час нашої розмови — тобто на четвертий рік після протестів на Таксимі, за вісім місяців після невдалої спроби державного перевороту й за місяць до референдуму, який відбувся в умовах надзвичайного стану і збільшив повноваження президента країни, — вона мала відчуття, що громадянський підйом відчутно притиснено. «Ми побачили, що насправді не здатні багато змінити. Уряд робить, що йому заманеться, а ми не можемо його спинити».

Справді, сьогодні в Туреччині не збираються великі демонстрації. Люди бояться виходити не лише на протести, а й загалом у публічні місця. З одного боку, некомфортне відчуття, що можна легко потрапити до в’язниці, а з другого — страх терактів. Протягом 2016–2017 років у Стамбулі й Анкарі їх сталося близько десяти.

Водночас це не означає, що людей остаточно залякано. Наприклад, 8 березня в центрі Стамбула відбувається жіночий марш, протягом зими й весни в Анкарі протестують звільнені з роботи освітяни. У ніч, коли відбувалася спроба перевороту й на вулицях Стамбула та Анкари були справжні танки, стріляли солдати, а над містом літали військові літаки, налякані люди ховалися під ліжками. А наступного дня ті самі люди вже були на базарі і там-таки продавали свіжий хліб, як згадує Саліха Явуз.

Вона пояснює, беручи з вази на столику в кав’ярні тендітну квітку: «Ця троянда гарна, але й люди перебувають у в’язницях. Це дві реальності. Ми мусимо працювати, мусимо жити, мусимо любити, мусимо плакати, — все...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі