Інтелектуальні забави компрадорської інтеліґенції

Травень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
58 переглядів

Одна з проблем інтелектуального різноголосся, притаманного сучасній літературній теорії, полягає в імовірності того, що на тлі піднесення і згасання різних рухів один «ізм» може прийти на зміну іншому раніше, ніж більшість читачів устигне з’ясувати суть попереднього. Отож поки на зміну постколоніалізмові не прийшов який-небудь транснаціоналізм чи естетизм, варто, мабуть, застановитися над наївним запитанням: а що це таке, власне, постколоніалізм? Відповісти нелегко, бо навіть самі його практики не дійшли згоди, в чому ж полягає постколоніальне прочитання текстів, і навіть що є постколоніальним критичним каноном. Яка користь від означень, які стверджують, що постколоніальна критика «стосується всіх культур, заторкнутих імперіальними процесами від початку колонізації дотепер» (Ешкрофт, Ґріффітс і Тіффін), або що постколоніальна критика «приділяє першочергову увагу політиці протистояння та боротьби, з’ясовуючи ключову проблему відносин між центром і периферією» (Мішра і Ходж).

Укладачі книжки «Переписування імперії» («The Empire Writes Back») зараховують до постколоніальної літератури все видане англійською мовою в суспільствах, зачеплених колоніалізмом, у широкій географічній зоні, куди входять Африка, Австралія, Бангладеш, Канада, Індія, Малайзія, Нова Зеландія, Пакистан, Синґапур, Океанія, Шрі Ланка. Навіть література Сполучених Штатів уважається постколоніальною. Визнаючи, що всім цим літературам притаманні «конкретні й виразні регіональні характеристики», постколоніальні критики зосереджують увагу на їхньому спільному досвіді, оскільки «вони всі виникли з досвіду колоніалізації й утверджувалися на передньому краї конфліктування з імперською владою» (Ешкрофт, Ґріффітс і Тіффін). Проблема з цією схемою, одначе, полягає в тому, що різні країни світу мають різне минуле й перебувають у різних умовах, що їх важко звести до спільного знаменника «постколоніальності». Поряд із цим «фетишистським нехтуванням ключових відмінностей у розвитку націй», постколоніальна теорія ще більше ускладнює все порушенням хронології, поєднуючи періоди початку колоніалізму з його наслідками. Фактично критики розміщують постколоніалізм у якомусь віртуальному просторі. Не можна, мовляв, судити про обґрунтованість постколоніальної теорії на підставі самого лише наявного корпусу текстів, бо це залежить від часу та простору формування суб’єкта.

Критичне середовище, в якому розвивається таке теоретизування, здебільшого уникає чітких і однозначних дефініцій. Коли вони й з’являються, то витворюють їх не провідні теоретики, а їхні другорядні інтерпретатори й укладачі антологій, котрі не визначають методів, ідеології чи політики в цій галузі. Навіть спроби фахівців з’ясувати траєкторію розвитку постколоніальної критики перетворюються на дальше напускання теоретичного туману.

Небезпідставно вказуючи на те, що атрибути постколоніальної критики в сучасному вжитку дуже часто ставляться під сумнів, а її стратегія та ділянки застосування виявляються структурно розпорошеними, критик Стефен Слемон пропонує два пояснення того, що ця галузь вочевидь не спроможна визначити власні параметри: такий стан постколоніальної критики засвідчує або загальний інтелектуальний параліч усієї царини, або ж, навпаки, небувале буяння інтелекту у відтворенні нових і різноманітних інтервенційних практик, нових видів опору й репрезентативності та нових просторів для формування коаліційних трансформацій. Сумнівним однак є самий такий підхід до проблеми. Хоч нині й модно оперувати категоріями «інтервенції» та «опору», така термінологія не має жодного стосунку до політичної чи соціальної реальності, функціонуючи суто риторично. Слемон пропонує нам судити про постколоніальну теорію з погляду її суто риторичних жестів. Можливо, вона не зазнала жодного інтелектуального краху. Можливо, в ній нема жодного буяння поглядів, вартих уваги.

Концептуалізація на кшталт Слемонової зраджує засадничі вади в сучасному застосуванні теорії багатьма її прихильниками. Ті останнім...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі