Інтелектуальні пастки добрих намірів

Червень 2004
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
728 переглядів

Історія з антисемітськими публікаціями в газеті «Сільські вісті» [1] (заборона якої, за великим рахунком, і привернула до них увагу), а точніше, історія з реакцією на них підтвердила загалом добре знану рису нашого інтелектуального та просто людського життя: мовчання. Мовчання, спричинене байдужістю й браком культури (потреби) реагувати на прояви ксенофобії, побоюваннями, як-от «пощо вовка з лісу кликати», помноженими на звичну для української еліти оборонну стратегію: традиційні й гіркі заперечення стереотипних звинувачень в антисемітизмі. Еміграційний уряд Української Народної Республіки ще 1919 року безуспішно ініціював заснування комісії з вивчення погромів на Україні, а Владімір Жаботинський, уклавши з ним у вересні 1921 року угоду про створення єврейської жандармерії, яка запобігала би погромам під час планованого походу військ УНР в Україну, викликав проти себе загальне обурення в сіоністському русі.

Історія паризького процесу Шварцбарта й спричинена нею пресова кампанія добре знані. Менше знаємо те, що оборонна стратегія здійснювалася не завжди у чесний спосіб: приміром, у кілька разів перевиданій книжці Володимира Косика «Україна і Німеччина у Другій світовій війні» автор принаймні двічі усунув із документів тези, що свідчать про відкриті прояви українського антисемітизму [2]. Одразу зазначу, що ми маємо приклади вникливого аналізу різних аспектів українсько-єврейських взаємин у статтях Івана Лисяка-Рудницького, Івана-Павла Химки та інших, тож у цьому тексті я не повертатимуся до порушених там проблем.

Ситуація з публікаціями п. Яременка типова для «українського інтелектуального простору»: нечисленні виступи, спричинені ними в різних середовищах, здебільшого за межі тих середовищ не вийшли, практично не змінивши status quo й, звісно, не викликавши ширшої дискусії. Принцип «не читав, але засуджую», як можемо переконатися, не є лише радянським курйозом. Усвідомлюючи це, не приховуватиму, що поштовхом до написання цих рядків (одразу зазначу, дуже особистих і без жодної претензії на остаточність суджень) став уміщений у «Коментарі» (2004, ч. 2) відгук Андрія Дуди на історію з «Сільськими вістями». Напевно, на мене вплинуло місце публікації, а також її подиву гідна герметичність. Ідеться про те, що односторінковий текст містить цілий компендіюм стереотипів і розумових кліше, вартих окремої уваги саме через їхню позірну нейтральність, природність, звичайність і, насамперед, безсумнівні для мене добрі наміри автора статті «Антисемітизм: хвороба неповноцінности?». Тому це зручний привід поговорити про приховані інтелектуальні пастки, що призводять до іншувань, неусвідомлюваних, непроблематизованих і недекларованих, - а також про потребу рефлексії над парадигмою національної історії.

Цей текст аж рясніє стереотипами й елементарними спрощеннями, У засновковому твердженні, мовляв, причиною національних фобій є «чужий успіх», доповненому тезою про те, що українці не мають «комплексів неповноцінности перед євреями», вражає самовпевненість автора, який, беручися за надзвичайно делікатну і заплутану тему, яка, до того ж, має величезну історіографічну традицію, самообмежується однією причиною, на підставі якої робить Засадничий, вельми сміливий, але від того не менш сумнівний висновок. А теза про те, що за Хмельниччини або гайдамаччини погроми було спрямовано «не проти євреїв як народу, а проти експлуататорських (буржуазних) груп», вочевидь, не потребує коментарів, хіба що наводить на роздуми про витривалість совєтських ідеологічних кліше.

Автор послуговується аргументом від давнини (коректність і доцільність якого залишаємо наразі поза розглядом), покликаючися на історичну відсутність в українців антисемітизму, тим самим, автоматично (не знаю, чи свідомо) погоджуючися з есенціялізацією категорій «Україна» й «українці» та візією тисячолітньої тяглости української національної історії, й додає: «Навіть ОУН <...> жодним словом не приймала італійського варіянту...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.