Інституційний дизайн для «сірої зони»

Жовтень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
740 переглядів

Paul D’Anieri, Understanding Ukrainian Politics. Power, Politics, and Institutional Design, Armonk NY & London: M. E. Sharpe, 2007.

 

Згадка про «інституційний дизайн» у назві книжки навряд чи додасть охоти потенційному читачеві цю книжку перечитувати. Ну, хіба що з фахового обов’язку. Вивчення інституцій – доволі розвинена галузь західної політології: щороку з’являються десятки й сотні книжок, тисячі статтей, аби з’ясувати найдрібніші нюанси побудови й функціонування тамтешніх парламентів, урядів, органів місцевої влади, судів, політичних партій, виборчих комісій, законів і підзаконних актів, конституцій, реґламентних правил і норм тощо. Розбиратись, однак, у всіх цих технічних подробицях, нормах, казусах, прецедентах неправникам, неполітикам, небюрократам немає, власне, потреби: західна демократія, як добрий комп’ютер, функціонує, не вимагаючи від користувача розуміння кожного мікрочіпа; досить знати загальну інструкцію й намагатися не порушувати правил користування. Втім, навіть із порушниками ця машина непогано дає собі раду, будучи надійно захищеною від ідіотів, негідників і шахраїв, котрих серед користувачів, як відомо, ніколи й ніде не бракує.

Вивчення інституцій у постсовєтських державах може виявитися, однак, не лише безнадійно нудною, а й безнадійно схоластичною справою, позбавленою будь-якого практичного глузду – приблизно у тому самому сенсі, що й вивчення прав і свобод совєтських громадян за параграфами сталінської конституції. Нерозуміння віртуального характеру більшости інституцій та інституційних норм у совєтському, а почасти й постсовєтському світі раз у раз грає лихі жарти із західними дослідниками. Один із них, пригадую, із докладними цифровими викладками та діяграмами аналізував зміну партійних репрезентацій у киргизькому, українському та вірменському парламентах 1990-х років, роблячи, врешті, глибокодумний висновок про слабкість української демократії на тлі вірменської та киргизької, оскільки за кожним новим скликанням в українській Верховній Раді з’являється надто багато нових партій і блоків, натомість надто багато старих зникає.

Пояснити західним людям, що позначуване і позначник у постсовєтському світі далеко не завжди відповідають одне одному, буває так само важко, як і розтовкмачити різницю між німецькою соціял-демократією та українською «об’єднаною», чи, скажімо, між компетентністю й непідкупністю американського Верховного суду й українського Конституційного, не кажучи вже про який-небудь Печерський, Мукачівський чи Єнакієвський. Апокрифічна реакція американського президента на інформацію про ҐУЛАҐ чи Голодомор могла би правити за своєрідний епіграф до чималої частини давнішої совєтології: «Я не вірю в усі ті злочини, які приписують Сталіну! Коли б це бодай почасти було правдою, його б ніколи не переобрали!..».

Віра в силу писаних правил, законів і формальних інституцій породжує в багатьох західних фахівців дещо наївне переконання, що саме за допомогою всіх цих речей можна змінити світ: збудувати демократію в Іраку й Афганістані, приборкати непотизм і корупцію в Україні, утвердити верховенство права в Росії, Ніґерії та Буркіні-Фасо.

Пол Д’Аньєрі, на щастя, не поділяє таких ілюзій, хоча й розуміє, що інституційні зміни (насамперед – ефективний розподіл влад, стабільний авторитетний парламент і незалежне судівництво) є необхідними, хоч і недостатніми умовами будь-яких успішних реформ. А головне – він чудово усвідомлює віртуальний характер політики і більшости інституцій у постсовєтському світі; він знає, що реальна політика й реальні владні відносини тут часто мають неформальний характер і що леґітимізуються вони насамперед на нормативному рівні, а не інституційному. Все це вигідно відрізняє його книжку «Розуміння української політики: влада, політика та інституційний дизайн» від багатьох традиційних «інституціялістських» текстів – досить часто глухих і сліпих щодо нормативних, культурно-антропологічних, дискурсивних та інших аспектів...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі