Інше Середземномор’я

Серпень 1997
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
81 переглядів

Neal Ascherson. Black Sea. Jonathan Cape, Random House, 1995.

1980 року сезон археологічних розкопок у Криму був тривалішим, аніж звичайно. Того року густонаселені студентські гуртожитки Московського державного університету були спішно зачинені на ремонт, оскільки в них планувалося розмістити очікувані натовпи західних туристів під час Олімпійських ігор у Москві. Майже чотири місяці тимчасово бездомні студенти-історики були вільні досхочу розкопувати давньогрецькі сільські будиночки або просто крутити любов і насолоджуватися відпочинком на цілющому чорноморському узбережжі. І хоч натовпи гостей з-за кордону так ніколи й не стали реальністю через бойкот, спровокований радянською агресією в Афганістані, ми відчували себе надто далекими від політичних бур. Ми гадали, що безсмертний напівтруп Брежнєва правитиме нами вічність або й ще довше. Ми ще не знали, що один із наших університетських приятелів, старшокурсник з відділення мов фарсі і пушту, саме в ці дні був відправлений до Кабула, де невдовзі сміливо повів своїх солдатів на безглуздий штурм бази моджахедів і був жорстоко вбитий цими ж «своїми» солдатами-афганцями. Ми ж у цей час мріяли знайти стародавні скарби – так само, як і багато хто з місцевих мешканців. А отже наші хлопці змушені були по черзі ночувати у візантійській крипті ІХ століття, щоб відігнати у разі чого потенційних грабіжників. Ці наші пригоди у стилі вестерну знайшли несподіване продовження в стилі Спілберга, коли ми у тому самому розкопі знайшли двох есесівців, убитих під час радянського авіанападу 1943 року. Фашисти знайшли свою смерть під величезними уламками стін римської фортеці, що їх вони використали як укріплення для власної гарматної батареї. Досвідчені археологи кажуть, що найнесподіваніша знахідка завжди з’являється в останній день розкопок. Нашою несподіванкою останнього дня виявилася симпатична неолітична сокирка. Невідоме плем’я обрало це місце над Чорним морем для своєї стоянки якихось сім тисячоліть тому.

На Чорноморському узбережжі чимало подібних місць, що їх тисячоліттями населяли щасливі народи. Подекуди мовна та культурна спадкоємність є просто вражаючою, як от у деяких недосяжних міжгір’ях Кавказу, аборигени яких можуть пред’явити вам цілком імовірні (а втім, і цілком неймовірні) докази неперервності свого родоводу аж від бронзового віку. З іншого боку, степи, завжди відкриті для хвиль завойовників-кочовиків з Центральної Азії, є, можливо, навіть ще виразнішим прикладом структурної спадкоємності матеріального життя, попри всі зміни населення – скіфів, сарматів, хазар, татар та, з іншого боку, йонійських греків, римлян, візантійців, генуезців, оттоманських турків. Тисячолітні торгові зв’язки Причорномор’я зі Східним Середземномор’ям, котрі виникли ще в VI столітті до Різдва Христового, час від часу то розширювалися, то, навпаки, скорочувалися, але проіснували аж до ХІХ століття. З Причорномор’я постійно експортувалися такі товари, як пшениця, в’ялена риба та ікра (колись її було так багато, що вона входила до повсякденного раціону), так само як хутра й шкіри, сіль, віск і мед – в обмін на вишукані витвори середземноморських ремесел. Іншим неодмінним «продуктом» чорноморського експорту були раби, приречені конати на плантаціях Середземномор’я, в мідних шахтах Анатолії, на венеціанських галерах, у загонах яничар і в гаремах турецьких султанів. Іронічною паралеллю до встановленого Британською імперією «нового порядку» на морях світу (Рах Britanniса) стало припинення одвічної чорноморської торгівлі через встановлення «нового порядку» на Чорному морі за допомогою російських крейсерів, команди яких складалися переважно з матросів-кріпаків (починаючи з 30-х років ХІХ століття російський флот змагався з турецьким за панування на морі). Незважаючи на це, Причорномор’я протягом ще цілого століття залишалося одним із світових експортерів пшениці, аж доки озерний порт Чикаго зрештою затьмарив морський порт Одесу. По Чорному морю сплавляли (і йде до того,...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі