Ілюзії моралі

Січень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1642 переглядів

Останнім часом в Україні почастішали події, пов’язані з засудженням буцімто «аморального» змісту деяких мистецьких творів. Із аморальністю вирішено боротися. Правоохоронці вже заходилися вказувати комусь із письменників на «аморальний» чи «порнографічний» зміст їхніх текстів; у Києво-Могилянській академії, де Центр візуальної культури влаштував виставку «Українське тіло», закрито спершу виставку, а тоді, за рішенням Вченої ради НаУКМА, і самий Центр; Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, нібито розпущена, ніяк не припинить ту мораль захищати. Є підстави говорити про посилення в Україні поглядів традиціоналістичного та консервативного штибу, які засуджують публічні прояви сексуальности не менше, ніж, скажімо, прояви насильства та жорстокости.

У зв’язку з цим постає потреба нової дискусії про «моральне» й «аморальне», про те, що гідне суспільного засудження, і те, що його негідне. Спробую навести тут кілька міркувань, які можуть таку дискусію стимулювати.

***

Поняття «моральність» – «аморальність», як на мене, не мають жодного стосунку до того, що розташовано нижче пояса. Справжні моральні питання стосуються зазвичай того, що відбувається з нашими «душами», а не того, що відбувається з нашим «тілом». Показувати ґеніталії, сексуальний акт, описувати їх будь-якими створеними для цього словами (ніжними чи грубими) – не аморально. Аморально – вбивати, красти, отримувати хабарі, фальсифікувати вибори, посилати людей на смерть, вирубувати ліси, знищувати архітектурні пам’ятки. Аморально – знищувати, тобто примножувати небуття.

***

Головне питання моралі – це питання про жорстокість і насильство. Жорстокість, насильство та знищення іншого (фізичне чи нефізичне) мають бути найбільшими антицінностями суспільства. А ґеніталії, наскільки мені відомо, до знищення жодного стосунку не мають. Навпаки, вони – знову ж таки, наскільки мені відомо – беруть безпосередню участь у примноженні життя. А люди як живі істоти мають бути на боці буття, а не небуття; життя, а не смерти.

***

Коли в січні 1857 року перед французьким судом постав Ґюстав Фльобер, звинувачений у тому, що деякі місця з «Мадам Боварі» є атакою на суспільну мораль, імператорським прокурором на процесі був чоловік на ім’я Ернест Пінар. Пізніше з’ясувалося, що він звинувачував молодого автора в тому, що набагато активніше робив сам, потай пишучи порнографічні вірші. Фльобер і сам міг стати таким Ернестом Пінаром, бо теж був провінціялом і теж навчався юриспруденції в Парижі; втім, він вчасно полишив юридичну кар’єру, а згодом став одним із найбільших французьких письменників епохи. Про Ернеста Пінара ми знаємо тільки завдяки тому, кого він звинувачував.

Однак причиною слави одного і безслав’я другого була аж ніяк не порнографія. Причиною були дещо інше. Наприклад, спромога писати добрі книжки.

***

У Маріо Варґаса Льйоси є роман «Записки дона Риґоберто». Темою, що проходить крізь усі його епізоди, є захоплення юнака Фонфона картинами Еґона Шилє – аж до проєкції цих же картин на ситуації самого роману. Еґон Шилє – австрійський художник, учень Клімта, став скандально відомим через картини, що їх поліція кваліфікувала тоді як «порнографічні» (зрештою, можливо, і сьогодні в Україні їх кваліфікували би так само). Через них він провів якийсь час у в’язниці; помер після Першої світової війни від іспанського ґрипу, мавши двадцять вісім років.

Звинувачення в порнографії не завадили Еґонові Шилє, попри декілька процесів і смерть у молодому віці, стати класиком живопису XX століття, а Варґасові Льйосі – написати тонкий, еротичний і часом дуже ризикований (у доброму значенні слова) роман, та ще й отримати 2010 року Нобелівську премію з літератури.

«Порнографія» не може бути ані причиною визнання, ані підставою засудження митця: якість мистецького твору не має жодного стосунку до того, чи є його зміст «порнографічним», чи ні.

...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі