Ілюзії деміфологізації

Листопад 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
37 переглядів

1.

Не є вірогідною думка про те, що розклад міфологічної спадщини у традиційно або номінально християнській цивілізації та дійсне чи гадане відмирання релігійної чутливості – це просто наслідок розвитку науки, популяризації наукових досягнень і поширення так званого наукового духу, яке має йти паралельно або навіть бути ідентичним зростанню рівня загальної освіченості. Правда, що це переконання дуже поширене, й більшість людей, які вважають себе нерелігійними, звикли пояснювати свою невіру саме так, покликаючись на невідповідність релігійних традицій із тим, що проголошує наука. Але не слід приймати ці твердження беззастережно.

Жодна розважна людина не заперечуватиме, звичайно, що ці два явища – видима ерозія здатності до життя у страху божому та звідування numinosum і довіра до науки як до способу розуміння світу – пов’язані між собою; але це не означає, що ми маємо тут справу з причиною і наслідком. Обидва явища належать радше до плодів багатовікового процесу так званої модернізації. Цей процес, наскільки можна встановити, розпочався у XI столітті разом з утвердженням розрізнення між світським розумом і вірою. Потреба такого розрізнення зростала pari passu з розвитком міст і міської цивілізації та нерозривно пов’язаною з цим розвитком емансипацією інтелектуалів. Учасником цього процесу (незумисним, річ ясна, і несвідомим його майбутніх результатів) був сам св. Тома з Аквіну. Він чинив спротив зусиллям авероїстів, котрі прагнули цілковито відокремити віру від розуму, а щоб зробити свій спротив дієвим, мусив розрізнити ці два поняття та ясно й точно встановити суворі правила, які визначали права істини одкровення на контроль і нагляд за світським знанням. Згідно з цими засадами, перша не повинна була заступати друге, мусила тільки цензурувати в разі конфлікту й забезпечувати остаточними критеріями сенсу. Ті самі правила він застосував для визначення стосунків між Церквою та світською владою; завдання Церкви полягає не у заміщенні світської влади, але в контролі за її практикою та законами щодо їхньої відповідності божим заповідям. Не бажаючи теократії ні у сфері політики, ані у сфері знання, він боровся з ідеєю відокремлення релігійних справ від світських, яке мусило би привести до визнання за світським життям (як інтелектуальним, так і політичним) права легковажити нормами, що їх непомильно встановили Бог і Церква. Наступний крок зробили деякі номіналісти чотирнадцятого століття, котрі, відокремлюючи ці дві сфери, заперечували будь-яке право світського розуму заходити на терен теологічного розмислу, досліджувати глибокі божі таємниці (що вважав неприпустимим і св. Тома) або розглядати саме питання існування Бога. Все це повинно залишатися під владою авторитету одкровення. Екстремісти номіналізму протиставляли сферу віри, ех definitione ірраціональну, царству розуму, в якому правлять емпіричні та логічні норми; фактично вони встановили засади новочасного емпіризму достоту в такому самому дусі, як чотириста років по тому Юм.

Могло би здаватися, що це відокремлення провадить до деґрадації світського розуму, обмежуючи засяг його законних зацікавлень і позбавляючи доступу до цілої галузі метафізичних і теологічних досліджень. Часом справді так було; християнські містики, котрі часто вживали такі формули, з нехіттю або й узагалі вороже ставилися до застосування розуму в божих справах; подібною була позиція більшості великих мислителів Реформації. Їхнє обурення профанацією християнства, яка випливала з цікавості вчених, часто набувало форм, подібних до тієї, яку надавали своїй критиці номіналісти, хоча наміри цих останніх фактично були цілком протилежні; вони відокремлювали сферу розуму від сфери, де править віра, щоби проголосити автономію розуму й ствердити, що він не потребує допомоги віри або одкровення. Інакше кажучи, це implicite припускало, що фізична дійсність і наше знання про неї є практично самодостатніми: не тільки віра, але сама присутність Бога не мають значення для цього...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі