І старі письмена, і нові письменята

Серпень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
152 переглядів

Ігор Римарук, Діва Обида, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.

 

Ігор Римарук – це жива леґенда поетичних 80-х, одна з чільних постатей того потужного літературного руху, який поставив невтішний діагноз «імперії зла» і пришвидшив її скін. Це здійснилося не так за посередництвом революційних і, як часто буває, демагогічних декларацій, а радше завдяки суто літературним текстам та акціям, а також копіткій редакторській, перекладацькій, «культуртреґерській» праці, яка зазвичай випереджала біжучий час на 10-15 років.

Їх називали «метафористами», або ще «вісімдесятниками» – під такою назвою в Канаді вийшла впорядкована Ігорем Римаруком антологія їхніх поетичних текстів, і саме як «вісімдесятників» вони ідентифікували один одного. «Було два місця у Києві, де можна було зустріти цих письменників: квартира Миколи Рябчука ... і офіс Ігоря Римарука, редактора поезії у видавництві “Дніпро”», – писала в передмові до іншої, англомовної антології Соломія Павличко.

«Свої». Духовне братство. Маленька Касталія, яка цілою випірнула з тоталітарної кораблетрощі. Редаґування численних поетичних збірок у видавництві «Молодь», упорядкування антологій, поетичні вечори й акції, збирання матеріалів для часопису «Світо-вид», редактором якого певний час був Римарук, нарешті вже згадана праця у видавництві «Дніпро», поєднувана з самовідданим триманням і видаванням переміщеного до України часопису «Сучасність», – це всього-навсього кілька видимих і загальновідомих штрихів його діяльності. Проте, хай якою важливою була ця діяльність, вона не повинна затуляти від нас стрижневої, найприкметнішої риси особистості Римарука, якою, звичайно ж, є його поетична творчість.

«Діва Обида», п’ята книжка Ігоря Римарука, складається з двох частин: «Видіння», де подано нові поезії останніх років, і «Відлуння» – стисле вибране з його попередніх збірок. Вірші «Відлуння» добре відомі читачеві, котрий цікавиться сучасною українською поезією, – окрім «Діви Обиди», що дала назву всій книжці і є свого роду творчим маніфестом Римарука, його генеалогією зі «Слова о полку Ігоревім», знаходимо тут також неперевершені «кунст-штюки» – «Від’їзд», «Покрова», «У підземному світлі, в скляному тремтінні...». Перечитуючи ці вірші, знайомі багатьом із юнацьких літ, знову переконуєшся і дивуєшся тому, яким напрочуд книжним, ученим і начитаним поетом є Римарук. Його поезія має чітко встановленого адресата – філолога й естета, може, так само поета, здатного належним чином оцінити численні перлини Римарукової «гри в бісер», – досить переглянути, скажімо, його епіграфи – з Юрія Клена, Олега Ольжича, Миколи Зерова, Євгена Плужника тощо, або його присвяти – Василеві Герасим’юкові, поетам Нью-йоркської групи, Миколі Воробйову... Між іншим, у першій частині нової книги немає жодного вірша з епіграфом, і для того, xтo стежив за попереднім творчим шляхом Римарука, це промовиста деталь, так само, як деякі інші, назагал ледь зауважувані зміщення та трансформації стилю, які, взяті разом, свідчать про концепційний поворот і в самій творчості, і в поетовому ставленні до неї. Це, насамперед, «уміння накликати натхнення» (Василь Стус), обходячись без цитат, принаймні, помітних неозброєним оком, які хоч-не-хоч, а вказують-таки на певну гетерономію, властиву кожному інтелектуалові, на гамір незліченних «голосів» і неусвідомлювану загрозу релятивізму – адже на кожну цитату знайдеться своя антицитата. Римарукова поезія часто має спорідненість із густою історіософською прозою – і без знання історичних деталей і подій її не завжди можна зрозуміти. Римарукові великою мірою властиве загальне відчуття історичної відносності й культурної та соціальної зумовленості власної поетичної мови; таке відчуття більше притаманне прозаїкові або знову ж таки історикові, воно руйнує самодостатність поетичного роду, перенастроює його на прозаїчний лад – може, тому в Римарука завжди відточена, бездоганна форма його віршів – як спосіб захисту «птоломеївського світу поетичного жанру» (Бахтін)...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі