І ми в Европі?

Квітень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
47 переглядів

У 1870-х роках, коли з дозволу Відня у Львові заснували політехнічний інститут, в австрійського міністра освіти виникла ідея прикрасити головну залу його приміщення розписами, що символічно вказували б на місію новостворюваної інституції. Розписи замовили найвідомішому на той час польському митцю Янові Матейку. Він, хоч мешкав у Кракові, був, як і більшість поляків, патріотом Львова. Задум майстра втілювали його учні – за ескізами Матейка та під його пильним наглядом. Розписи мали в алегоричній формі показувати, що людський розум має позитивні та неґативні сторони й відповідно може привести або до абсолютного щастя, або до тотальної загибелі людства.

Один малюнок варто згадати окремо. Залізничною колією їде дрезина, попереду якої біжить маленький хлопчик, символізуючи собою силу парового локомотива. На дрезині – подружжя, певно, батьки хлопчика – постаті, що символізують емансипацію: чоловік під виливом технологічного проґресу звільняє жінку від тягаря домашнього господарства й відкриває для неї широкі обрії нового життя. Позаду видно заводські димарі, що контрастують з одноманітним ритмом сільського життя, символічно представленого фігурами двох селян.

Для нашої розмови важливо те, що цей алегоричний рух спрямований із Заходу на Схід. Тобто картина символізує не просто проґрес, а проґрес, який прийде із Західної Европи й раз і назавжди змінить життя в Европі Східній. Щоб уповні зрозуміти приховане послання цього розпису, слід узяти до уваги особливий статус австрійської Галичини. То була водночас і найбільша, і найбідніша коронна земля Габсбурзької монархії: вислів «галицькі злидні» правив їй у зовнішньому світі за візитівку. Польський інженер Станіслав Щепановський узяв його до назви своєї книжки «Галицькі злидні у цифрах», яку видав 1888 року у Львові, повернувшись додому після кількох років життя в Англії; у ній він на підставі статистики доводив, що пересічний галичанин працює за чверть, а їсть за половину пересічного англійця.

Щоб змінити таке становище, Галичина мусила зіндустріялізуватися, перейнявши нову технологію. Щоб досягти цього, потрібні були місцеві інженерні кадри – от задля масового їх продукування й заснували Львівську політехніку. У певному сенсі, Матейкові розписи ілюстрували відомі слова Карла Маркса з його «Капіталу»: «Кожне промислово розвинутіше суспільство представляє менш розвинутому образ його власного майбутнього».

Матейко не був марксистом. Але він поділяв Марксову віру у проґрес – нове божество, що ним Просвітництво замінило старого доброго християнського Бога. Цією новацією, одначе, Просвітництво не обмежилося: воно також поділило Европу на Захід і на Схід і запевнило її, що Західна Европа є вищою цивілізацією, яку напівварварський Схід, якщо хоче йти в ногу з універсальним проґресом, має наслідувати. І хоча поділ на Схід і Захід, як наголошує у «Винайденні Східної Европи» Ларі Вулф, існував і раніше (його започаткував розкол християнства на католицький і православний світи), і навіть був артикульований у термінах «вищости»/«нижчости», «цивілізованости»/«відсталости» (досить переглянути у Віденському музеї народного мистецтва «Короткий опис народів, які мешкають в Европі, та їхніх властивостей» (бл. 1720), щоб побачити, що «іспанець», «француз», «валієць», «німець», «англієць» представлені у набагато симпатичніших образах, аніж «поляк», «угорець» і «московит»), усе-таки саме Просвітництво витіснило протиставленням «Схід»–«Захід» давніший поділ на «цивілізований Південь» і «варварську Північ». «Півднем» були греки, Візантія, багаті італійські міста середньовіччя; «Північчю» – варварські племена германців, слов’ян та інших войовничих народів, яких можна і навіть треба було християнізувати, давати їм письмо та інші найнеобхідніші здобутки цивілізації, – але думка, що варвари можуть стати у майбутньому такими самими, як греки чи візантійці, була попросту дикою. Просвітництво і поява осі «Захід»–«Схід» кардинально змінили самий спосіб думання: менш цивілізовані «східні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі