Голокост і Голодомор: виклики колективній пам’яті

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
3408 переглядів

В Калиновому гаю біля Меморіяльного комплексу
пам’яті жертв Голодомору на Дніпровському узвозі
в Києві. Світлина Михайла Марківа / УНІАН.

 

У цій статті йтиметься про дві дуже проблематичні концепції – Голокост і Голодомор*. Однак предметом розгляду будуть не так власне ці дві концепції, як сполучник «і» між ними. Спроба пов’язати ці дві концепції є ще проблематичнішою, аніж кожна з цих концепцій сама по собі. Я не маю на меті порівнювати Голокост і Голодомор, як і не з’ясовуватиму, чи є взагалі у такому порівнянні сенс, і, якщо так, то де межа, за якою він втрачається. Це – питання для окремої статті. Тут моя мета набагато скромніша: показати, відколи і за яких обставин почалося пов’язання цих двох концепцій і що воно може сказати про сучасні битви довкола історичної пам’яті в Україні і навколо України.

Нині тяжко точно встановити, коли і хто вперше порівняв єврейську Катастрофу та український Голод. Правдоподібно, що це зроблено набагато раніше, ніж виникла сама концепція Голодомору1, і що першість тут належить чи не самому творцеві концепції «геноциду» Рафаелеві Лемкіну: він написав про це статтю незадовго до смерти, але оприлюднено її тільки недавно. Публічного виміру це порівняння набуло на початку 1980-х років, і то певною мірою випадково. 1983 року українська діяспора в Північній Америці влаштувала масові публічні акції вшанування п’ятдесятих роковин українського голоду. Вшанування відбувалося в атмосфері появи пильного інтересу до Голокосту в Північній Америці після показу телесеріялу «Holocaust» (1978). Українська діяспора прагнула повторити успіх єврейської, котрій удалося завоювати симпатію для Ізраїлю, нагадуючи світові про єврейську трагедію під час Другої світової війни. Українці намагалися зробити те саме, голосно говорячи при кожній нагоді про голод як про «український геноцид». Хоча українська діяспора ніколи не мала такого впливу, як єврейська (навіть у Канаді, де українці були серед найчисельніших етнічних груп), вона могла розраховувати на особливі обставини ранніх 1980-х, коли Роналд Рейґан оголосив СССР «імперією зла», з усіма належними для українського питання наслідками.

Ці розрахунки, однак, виявилися марними. У той же час, коли діяспорні українці нарощували спроби нагадати світові про український голод, сталися дві інші важливі події: суд над Іваном Дем’янюком у США та початок роботи Комісії Дешена (DeschРnes Commission) щодо воєнних злочинців, які після 1945 року знайшли притулок у Канаді. В обох випадках документи слідств представили українців як причетних до винищення євреїв. Справу ускладнили підозри – частково підтверджені, – що совєтські служби постачали слідчим документи зі своїх архівів і що деякі з цих документів сфабриковано. Це стало причиною гострих суперечок між українською та єврейською діяспорами. Деякі з українських авторів зайшли так далеко, що звинуватили євреїв в організації голоду в Українській ССР, арґументуючи свої закиди посиланнями на діяльність Сталінового соратника Лазаря Кагановича – єврея родом з України, а також на масову присутність євреїв у совєтських каральних органах.

Дискусії довкола Голокосту та українського голоду нагадують звичну схему...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі