Годі мовчати про Чечню

Квітень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
160 переглядів

Неймовірно важко чесному спостерігачеві продертися крізь зачинені двері, що відділяють Чечню від решти світу. Насправді ніхто не знає навіть, скільки цивільного населення замордовано за десять років війни.

За підрахунками неурядових організацій, ідеться чи то про сто тисяч (приблизно кожного десятого), чи то про триста тисяч (кожного четвертого) мирного жителя.

Скільки виборців проголосувало в листопаді 2005 року? За даними російської влади – 60–80%; десь 20% – уважають незалежні спостерігачі. Завіса секретности навколо Чечні заважає точно оцінити руйнівні наслідки жорстокого конфлікту.

Та цензура не здатна приховати весь той жах. Просто на очах у цілого світу столицю Чечні, місто Ґрозний із чотирма сотнями тисяч мешканців, зрівняно з землею – вперше відтоді, як 1944 року Гітлер скарав у такий спосіб Варшаву. Цю нелюдяність годі пояснити «боротьбою з тероризмом», як намагається президент Росії Владімір Путін.

Російське військове керівництво заявляє, буцімто поборює угруповання чисельністю сімсот – дві тисячі бойовиків. Уявімо, як зреаґував би світ, якби британський уряд заходився бомбардувати Белфаст, або іспанський – Більбао, мовляв, задля придушення ІРА чи ЕТА.

Але світ і далі мовчки спостерігає пограбування Ґрозного, інших чеченських міст і сіл. Хіба чеченські жінки та діти, загалом чеченське поспільство гідні поваги менше, ніж решта людства? Чи мають їх і далі за людей? Ніщо не може виправдати наше всесвітнє мовчання, надто схоже на лицемірну байдужість.

У Чечні на кін поставлено саму суть нашої моралі. Чи сміє світ миритися зі зґвалтуваннями дівчат, що їх викрадають вояки-окупанти чи підконтрольна їм міліція? Чи слід нам толерувати вбивство дітей і облави на юнаків, яких катують, калічать, а потім продають родинам, живими чи мертвими?

А як щодо «фільтраційних» таборів і «людського хмизу»? А щодо поселень, сплюндрованих іншим на науку? Представники кількох неурядових організацій і деякі мужні російські та західні журналісти були свідками незліченних злочинів. І ми не зможемо сказати: «Ми нічого не знали».

Зрештою, в Чечні йдеться про засадничий принцип демократичних цивілізованих держав: право мирних мешканців на життя, право невинних, вдів і сиріт на захист.

Міжнародні угоди і Статут ООН є чинними у Чечні, так само, як і деінде. Право націй на самовизначення не передбачає права правителів на свавілля щодо власного народу.

На кін поставлено і боротьбу з тероризмом. Хіба комусь іще невтямки, що російське військо поводиться ніби зграя піроманьяків-пожежників, власноруч роздмухуючи вогнище тероризму? По десяти роках широкозакроєних репресій жевриво так і не загашено, вогонь поширюється, перетинає кордони, охоплює цілий Північний Кавказ, а повстанці стають дедалі запеклішими. Як довго ще маємо іґнорувати той факт, що підносячи страшило «чеченського тероризму», російський уряд придушує свободи, здобуті після розпаду совєтської імперії?

Чеченська війна водночас і надає сенсу відновленню централізованої влади в Росії, і приховує її істинний сенс: повернення медій під державний контроль, ухвалення законів проти громадських організацій, зміцнення «владної вертикалі», аж заки не лишається жодної інституції або сили, здатної кинути виклик Кремлю або обмежити його. Війна, власне, приховує відживлення автократії.

І, на жаль, війни в Чечні точаться вже триста років – від диких колоніяльних зіткнень за царату до майже геноциду за Сталіна, що депортував усіх чеченців, і третина їх загинула дорогою до Ґулаґу.

Отже, оскільки ми цураємося колоніяльних авантюр і винищувальних виправ, оскільки ми любимо російську культуру та віримо у розквіт Росії, в її демократичне майбутнє, й оскільки ми певні, що тероризм гідний осуду, байдуже, чи йдеться про міжнародні загони а чи про реґулярні армії, остільки ми вимагаємо: годі вже замовчувати чеченське питання. Ми мусимо допомогти російській владі звільнитися з ями, що вона власноруч викопала і сама ж у неї втрапила, наразивши на небезпеку не тільки чеченців і росіян, але й цілий світ.

Якщо «вісімка» на своєму петербурзькому саміті у червні* 2006 року омине чеченське питання, це буде справжньою трагедією. Якщо ми прагнемо, аби ця жахлива війна без кінця і краю мирно завершилася, про неї треба говорити вголос.

Вацлав Гавел, письменник, колишній президент Чехії, лавреат Нобелівської премії;

Андре Ґлюксман; принц Гасан бен Талал; Фредерик Вілем де Клерк; Мері Робінсон;

Йохеї Сасакава; Карел Шварценберґ; Джордж Сорос; Десмонд Туту

Václav Havel and others. «End the silence over Chechnya». The Jerusalem Post, 2006, 1 березня. З англійської переклала Катерина Демчук.

  • *.Насправді саміт «великої сімки» за участи та головування Росії пройде у Петербурзі 15–17 липня 2006 року. (Прим. ред.)
Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі