Герберт, що дивиться на вежу катедри

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
741 переглядів

«Пане, полуницю не забудьте, смородинку», — розважливо і спокійно, без базарного вереску, каже темноволоса жінка середніх років, сидячи на низькому ослоні чітко навпроти входу до будинку за адресою Личаківська, 551. Перед нею — плетінки і банки з ягодами, що творять усю гаму червоного: від густої темної малини до напівпрозорої, ніби освітленої зсередини, порічки. А поряд — уже зовсім пізній, тому нетерплячий, напористий бузок; його забагато, сухорлява жіночка не може його втримати, він виривається в різні боки, і продавчиня ніби не закликає покупців, а говорить із цвітом усередині пахучої хмарки, заспокоює його, зацитькує. «Сірє‑є‑єнь, — протягує вона. — Ну ж…» Іще далі — зелене і біле: патлаті пучки цибулі похитуються серед плесканок сиру, ніби берегові трави поміж підсохлим камінням у пору відпливу. Вода відступила давно, давно.

«Господи / дякую Тобі що Ти створив світ такий прекрасний і розмаїтий», — написав поет, який колись народився тут. Чи було тоді перед цією брамою таке ж буяння матерії? Здається, вона, витікаючи з підміських сіл і містечок — Винників, Глинян, Лисиничів, Підбірців, — пропливала тоді Личаківською, не затримуючись, і збиралася нижче, ближче до середмістя, на Бернардинській площі і ще далі. А тут, судячи з довоєнних світлин, було порожньо і запилюжено; посередині їздив трамвай («на кожному / повороті / трамвай згорає / в екстазі // на даху / комета / з хвостом фіолетовим», — писав цей поет. Щоправда, йому йшлося якраз про іншу лінію, якої вже не існує, на Високий Замок; а ця, на Личаківській, є й далі: трамвай досі виїжджає аж на саму вершину пагорба, щоб скотитися вниз із деренчанням і гуркотом).

На першому поверсі будинку, який сьогодні, ніби скеля, висувається у хвилі базарного моря, містяться аптека і продуктова крамниця; на глухій бічній стіні — мозаїка радянських часів: дві жінки в селянських хустках тримають сніп колосків і книгу. Якби мозаїка була давнішою, її послання, напевно, звучало би як «ora et labora», а так — знання і праця. Книга має формувати слухняного, справного виконавця.

Пам’ятну дошку двома мовами — українською і польською — на будинку встановлено не так давно, десять років тому; вона строга і лаконічна, ніби навмисно для того, щоб контрастувати з довколишнім рейвахом: «Збіґнєв Герберт. Поет. Жив у цьому будинку в 1924–1933 роках». Жінка з полуницями стежить за моїм поглядом і теж читає, що там написано, — здається, вперше, хоча дошка весь час була просто перед її очима. Збіґнєв Герберт. За адресою Личаківська, 55/5 розташовувалися три просторі кімнати, але й їх бракувало, бо мешканців було чимало. Малий Збишек, його на рік старша сестра Галіна і молодший брат Янушек, якому дано було прожити коротке життя; батько Владислав Герберт і мати Марія; а також бабуся Марія з Балабанів — чи, можливо, насамперед бабуся, бо Збіґнєвова сестра Галіна називає квартиру на Личаківській саме «помешканням бабусі».

Здається, в тій квартирі, в тому мікросвіті конкурували й зливалися в якомусь вищому синтезі дві могутні інституції, дві потужні інстанції — раціоналістична й спіритуалістична, світська і духовна. Батько й бабуся. Син і мати: класична ясність і барокові напівтіні. Два покоління, два світогляди, один життєвий простір і одна спільна для всіх історична доля. Можна сказати, що саме тоді і там — у тому помешканні на Личаківській, а ще — в літньому будиночку у Брюховичах, цьому раю дитинства (на одній із фотографій мати Марія з трьома дітьми позує серед високих брюховицьких сосен, а в глибині видно фраґмент порталу і краєчок черепичного даху в карпатському стилі) — рушив той великий маятник, той механізм рівноваги у нерівновазі, який усе життя тривожив Герберта і гнав його вперед — країнами, музеями і книжками, до якоїсь...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі