Геополітичні наслідки іранської угоди і безпека України

Вересень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
883 переглядів

Підписання ядерної угоди з Іраном, або Спільний всеосяжний план дій (JCPOA), уже встигли охрестити потенційно найважливішою угодою десятиліття. Угода, яка дещо нагадує стратегічне рішення Ричарда Ніксона піти на зближення з комуністичним Китаєм і підтримувати взаємини з Пекіном, виходить за рамки питань нерозповсюдження ядерної зброї і має на меті змінити природу взаємин США і Заходу з Тегераном, а також потенційно переінакшити дестабілізаційну модель поведінки Ірану на Близькому Сході.

У разі вдалої реалізації таке поновлення взаємин дасть Іранові змогу відігравати конструктивнішу й відповідальнішу роль однієї з «великих держав» реґіону і водночас може змінити природу іранського революційного режиму зсередини. Успішна реалізація домовленостей залежить від внутрішньої політики США та Ірану, від вдалого втілення технічних нюансів угоди, а також від подальших кроків Тегерану в напрямку зменшення загрози безпеці його арабським сусідам та Ізраїлю.

Реалізація угоди матиме декілька наслідків для України. По-перше, безпосередньо завдяки угоді гібридна війна Москви на Донбасі може опинитися на верхівці шкали пріоритетів американської зовнішньої політики. По-друге, у найближчому майбутньому та в довгостроковій перспективі угода може спричинитися до покращення енергетичної безпеки України й Европи супроти Росії. По-третє, стабілізація ситуації на Близькому Сході в результаті угоди матиме позитивні наслідки для безпеки Києва. І нарешті, угода дасть Україні змогу покращити торгівлю й особисті взаємини з Іраном, що не тільки дасть Україні шанс відігравати вагомішу роль на Близькому Сході, але й зміцнить союз Києва із західними партнерами1.

Незавершена угода

Хоча підписання угоди після двох років напружених перемовин є знаковою подією, було б наївно думати, що чинна угода вирішить питання ядерних амбіцій Ірану і його конфронтації із США. Натомість ідеться про те, що реальна робота розпочнеться після впровадження положень угоди в законодавство США та Ірану.

Угоду мають розглянути обидві палати Конґресу США (Сенат і Палата представників). За умовами так званого Акту перегляду іранської ядерної угоди 2015 року, що його Конґрес ухвалив із адміністрацією Барака Обами в травні цього року, у законодавців є час до 17 вересня, щоб проголосувати за відхилення угоди. Хоча технічно ця процедура не є ратифікацією, її погодили як компроміс між гілками влади, який уможливив завершення угоди. Навіть якщо Конґрес відхилить угоду, Барак Обама може ветувати рішення законодавців. Для подолання вета президента Конґресу доведеться зібрати більшість із двох третин голосів у Сенаті й Палаті представників. До того ж Конґрес має право відновити санкції, якщо Іран порушить умови угоди, а президент США має звітувати перед Конґресом раз на 90 днів про дотримання домовленостей із боку Ірану. Наразі американська громадськість і законодавці, здається, підтримують угоду, тож її відхилення у вересні здається малоймовірним. Утім, оскільки Конґрес формально не ратифікує Спільного всеосяжного плану дій, місцеві уряди й уряди штатів США мають право всупереч федеральному уряду відмовитися від зняття з Ірану певних санкцій.

Окрім того, 2016 року США оберуть нового президента, і, так як прихід до влади Барака Обами означував початок ери поміркованости й прагнення політики примирення з Іраном, обрання нового президента з протилежними політичними поглядами теоретично може зірвати реалізацію угоди. Зважаючи на значний спротив зближенню з Іраном із боку Республіканської партії, прибічників Ізраїлю і деяких прихильників демократії, такі нюанси процесу ухвалення рішень у зовнішній політиці США збільшують імовірність зриву угоди. Внутрішня політика Ірану також може становити загрозу її реалізації.

Хоча голосування іранського меджлісу не таке нагальне, як схвалення Конґресу, іранський парламент також матиме можливість проголосувати за частину угоди, щойно Міжнародна аґенція з атомної енергії зробить «ширший висновок» щодо того, чи іранська ядерна програма колись мала військовий вимір або ж протягом восьми років чинности угоди (залежно від того, що настане раніше). Зокрема, меджліс має ратифікувати Додатковий протокол, який є невилучним складником угоди, що надасть міжнародним експертам ширші права на доступ і моніторинґ. Утім, протягом декількох минулих тижнів меджліс закликав уряд поставити на розгляд і схвалення парламенту весь Спільний всеосяжний план дій.

Хоча Ісламська Республіка Іран далі є теократією на чолі з Верховним Лідером аятолою Алі Хаменеї, від якого залежить вирішення всіх ключових державних питань, іранський політикум представляють дві фракції, які змагаються за вплив у суспільстві: помірні реформатори, до яких належить чинний уряд і обраний 2013 року президент Хасан Рухані, і радикальні реформатори, ядро яких становлять члени Революційної ґвардії. Верховний Лідер мусить балансувати між інтересами цих двох груп, водночас намагаючись узгоджувати чимраз сильніше прагнення іранської молоді до інтеґрації в глобалізований світ зі своєю місією бути відданим ісламським ідеалам. Парламентські вибори в Ірані 2016 року і вибори до Ради експертів, які оберуть наступника аятоли Хаменеї, можуть повернути політику держави в будь-якому з цих напрямків. Тож прихильники поміркованої лінії в США та Ірані балансують на тонкій політичній линві, сподіваючись, що угода спрацює, а наступний рік стане вирішальним у встановленні довгострокової довіри між двома державами.

Не лише внутрішня політика США та Ірану, але й складний технічний аспект реалізації угоди можуть привести до її зриву. Зокрема, посилення нестабільности на Близькому Сході у випадку, якщо Іран і далі підтримуватиме повстанські рухи чи вестиме війни чужими руками. Усі кроки угоди має бути впроваджено в життя, щоб зреалізувати повний потенціял домовленостей і відтак досягнути стабільности на Близькому Сході.

Прийняти і уповноважити Іран — системні можливості

Однією із головних спонук США до зближення з Іраном є сподівання, що інтеґрація держави у світову економіку з часом змінить розрахунки режиму, внаслідок чого внутрішня і зовнішня політика Ірану стануть поміркованіші, а сама держава буде зацікавлена в підтриманні стабільности у реґіоні. Ніксонове рішення піти на зближення з Китаєм є вдалим прикладом такого підходу. Китай занадто інтеґрований у світову економіку, щоб розпочинати будь-які військові авантюри в реґіоні чи поза ним і зазнавати при цьому значних і миттєвих збитків та нереалізованих економічних вигод. Ці розрахунки у майбутньому можуть змінитися, коли зміняться розрахунки внутрішньої політики Китаю. Але навіть у такому випадку малоймовірно, що китайські лідери вдадуться до експорту власної версії комунізму за кордон чи насильницької територіяльної експансії. У довгостроковій перспективі для кращого функціонування держав в умовах вільного ринку і торгівлі їм вигідно пом’якшувати свій ідеологічний радикалізм, хоч би який він був —лібертаріянство, комунізм чи революційний іслам.

Верховний Лідер Ірану вже відреаґував на такі розрахунки, запевняючи, що він не допустить жодного американського політичного, економічного чи культурного впливу. Втім, аятола Хаменеї втрапив у класичну «пастку 22»: він мусить дотримуватися догматичного підходу до ролі ісламу в іранській політиці та зовнішньополітичному курсі, однак більше не може іґнорувати вимоги значної частини населення, яка прагне зменшити цю роль. Відтак він, імовірно, далі жорстко висловлюватиметься проти США й угоди на публіці, однак дасть зелене світло угоді поза лаштунками.

Спонуканням Ірану до розробки ядерної зброї було не лише прагнення захиститися від можливої зміни режиму за підтримки США, але й значною мірою бажання отримати визнання і викликати повагу роллю великої реґіональної держави. Здається, саме це Вашинґтон мимохідь запропонував Тегерану — визнання і прийняття ролі Ірану як великої держави в реґіоні. Наділяючи Іран владою і, можливо, залучаючи його до вирішення ключових питань із безпеки в реґіоні, американські лідери сподіваються, що держава з відповідальністю поставиться до своєї ролі і з часом поводитиметься, як Китай, забезпечуючи конструктивні рішення реґіональних проблем (на відміну від Росії, яка далі є джерелом нестабільности у реґіоні).

Іран як стабілізаційна сила на Близькому Сході?

Тепер всю увагу прикуто до Тегерану. Його подальші кроки щодо двох найбільших конфліктів у реґіоні визначать, чи вдасться чинній ядерній угоді забезпечити безпеку та стабільність.

Найперше йдеться про історичний арабо-ізраїльський конфлікт, складовою частиною якого сьогодні є напруга між Іраном та Ізраїлем. Ізраїльські лідери виступають категорично проти підписання угоди, стверджуючи, що вона створить умови для зміцнення політичної, економічної та військової могутности Ірану. Іран заприсягся знищити Ізраїль і фінансував та підтримував воєнізовані угруповання, відомі своєю антиізраїльською позицією, зокрема рух «Хезбола» в Лівані. Тож у той час як більшість арабських держав, зокрема Єгипет, Йорданія та країни Перської затоки визнали Ізраїль, Іран та угруповання, які він спонсорує, залишаються в опозиції. Визнання Ізраїлю, можливо, стане найзначнішим і найскладнішим кроком для іранських лідерів. Утім, без цього визнання і зміни політичної стратегії навряд чи вдасться досягти тривалого вирішення ізраїльсько-палестинського та глибшого арабо-ізраїльського конфлікту.

Другий конфлікт — це давній розкол між Саудівською Аравією та Іраном. Суперництво між двома державами водночас є релігійним і геополітичним. Іран — республіка із шиїтською більшістю, Саудівська Аравія — королівство із сунітською більшістю. Утім, здається, саме геополітика роздмухує релігійні відмінності між державами, а не навпаки. Іран виступав категорично проти тісних зв’язків Ер-Ріяду із США і впродовж багатьох років намагався послабити саудівський та американський вплив, втручаючись у внутрішні справи арабських держав, а також мобілізуючи й озброюючи тамтешні шиїтські спільноти. Існують докази нещодавнього іранського втручання в справи Іраку, Ємену та Сирії. Тож якщо ядерна угода спричиниться до зближення між Ер-Ріядом і Тегераном, можна буде вирішити декілька актуальних конфліктів, ключовим серед яких є боротьба з ІГІЛ (Ісламською державою Іраку та Леванту).

Протягом декількох минулих десятиліть активна політика Ірану на Близькому Сході викликала недовіру його сусідів, що призвело до ще більшої ізольованости країни. Очікується, що угода пом’якшить підтримку, яку Іран надає підривним рухам поза межами країни, і дасть Тегеранові можливість відновити свій авторитет завдяки дипломатії і торгівлі. Навряд чи Іран невдовзі визнає Ізраїль, однак у найближчі роки цей крок знадобиться для досягнення ширшої безпеки й стабільности в реґіоні.

Стратегічні наслідки для України

Іранська ядерна угода може, хоча й непрямо, мати позитивні наслідки для Києва. По-перше, американські лідери зможуть присвятити більше дипломатичних зусиль, уваги й часу на вирішення українсько-російського конфлікту. Протягом двох минулих років США переймалися розв’язанням трьох ключових міжнародних питань, які стосувалися іранської ядерної програми, ІГІЛ та України. Припускаючи, що вдасться взяти під контроль або навіть владнати конфлікт з Іраном і, ймовірно, з ІГІЛ (з огляду на те, що Іран — одна з ключових країн, яка може допомогти впоратися з ІГІЛ), Барак Обама прагнутиме стабілізації ситуації і в Україні, перш ніж наступного року піти з посади президента. Ширше американське залучення в переговорний процес може означати, що Київ опиниться під тиском пристати на менш вигідні умови — сильнішим, ніж тиск ЕС у питанні децентралізації. Водночас це також може покласти край затяжному конфліктові і врятувати людські життя2.

По-друге, угода дасть іранцям змогу відновити постачання нафти і газу в Европу. У такому разі Україна і Европейський Союз матимуть зиск не лише від диверсифікації джерел постачання і покращення енергетичної безпеки, але й від очікуваного зменшення ринкових цін на нафту й газ в Европі впродовж наступних років. Україна також зможе відіграти роль у диверсифікації шляхів постачання нафти й газу, через які проходитимуть нові об’єми в Европу. Окрім того, нові поставки нафти й газу з Ірану зроблять плани Росії прокласти газогони в обхід України ще більш економічно необґрунтованими, роблячи необхідним транзит московської нафти і газу через Україну.

По-третє, Україна лише виграє, якщо угода з Іраном допоможе досягнути стабільности на Близькому Сході. До анексії Криму іранські ядерні амбіції становили одну з найбільших загроз безпеці в ширшому чорноморському реґіоні, який прилягає до Близького Сходу і частиною якого є Україна. Близькість до потенційно ядерного Ірану змушувала прибережні країни нарощувати військові сили у відповідь і витрачати більші обсяги свого ВВП на оборону замість торгівлі й розвитку. Оскільки Іран становитиме менше загроз, процес мілітаризації також має сповільнитися, хоча нині Росія перебрала на себе роль головної загрози реґіональній безпеці. Однак рішення Ірану запевнити міжнародну спільноту в мирній природі своєї ядерної програми має зменшити загальний рівень загрози, на яку наражаються держави ширшого чорноморського реґіону.

Нарешті, поновлення взаємин з Іраном дарує Україні стратегічну можливість щодо її союзу із США та стосунків із Росією. Іранські лідери не раз зазначали, що не бажають будувати культурні, економічні й політичні зв’язки із США. Втім, Україна та Европа повинні прагнути до встановлення цих зв’язків, особливо з населенням Ірану за посередництвом освітніх і туристичних програм та торгівлі. Це не лише позитивно вплине на Україну, але й додасть політичних балів США, які прагнуть відкрити й інтеґрувати іранське суспільство у ширшу міжнародну спільноту. Тісніші зв’язки не завжди трансформуються у вагоміші важелі впливу, однак вони можуть посилити спонукання до миру й стабільности.

Що ж стосується Росії, покращення і поглиблення зв’язків з Іраном може допомогти Україні послабити союз Тегерану з Москвою і здобути більшу підтримку Ірану на міжнародній арені в питаннях, які стосуються анексії Криму та гібридної війни на сході України. Змусити Іран сьогодні застосувати санкції проти Москви за її зухвалу поведінку в Україні — це щось зі світу фантазій, але українському урядові однозначно варто задуматися і працювати над тим, щоб Тегеран став поступливішим і розділив українське бачення цих подій. Проблема, звісно, полягає в одвічній слабкості української політики. Впродовж десятиліть всю інтелектуальну й дипломатичну енергію України було зосереджено на ЕС, Росії та США. До Евромайдану українська еліта й громадськість витрачали дуже мало часу і зусиль на те, щоб замислюватися про інші куточки світу й робити свою країну вагомою в їхніх очах. Але, можливо, тепер ситуація зміниться і Київ прагнутиме побудувати міцні партнерства по всьому світу, зокрема через диверсифікацію торгівлі та публічної демократії.

Післямова

Ядерна угода з Іраном розкриває парадокс у контексті сьогоднішньої европейської безпеки. Зі стратегічного погляду, іранська ядерна угода потенційно зупиняє ревізіоністську політику великої держави, яка протягом десятиліть прагнула посилити свій вплив у реґіоні, вдаючись до насильства. В ідеалі, логічним результатом поновлення взаємин з Іраном має стати угода на Близькому Сході на зразок Гельсинської, в рамках якої поважатимуть суверенність і територіяльну цілісність держав-підписантів, а пограничні конфлікти вирішуватимуть шляхом перемовин. Утім, саме цю систему безпеки, засновану в Европі 1975 року й підтверджену після розпаду Совєтського Союзу, нещодавно порушила Росія з її новим прагненням до величі в реґіоні через насильство. Звісно, це не означає, що спроби вибудувати більш мирні міждержавні стосунки на Близькому Сході врешті не увінчаються успіхом. Але це змушує нас задуматися над тим, звідки походить прагнення деяких держав до «величі» і як цей інстинкт можна приборкати, якщо ми хочемо розірвати циклічність міжнародного насильства, яке проявляється в занепаді й відбудові реґіональних систем безпеки.

Тим часом, поки двері до стабільности в Европі далі зачинено, прочинилося вікно до ладу на Близькому Сході.

  • 1.Після розпаду Совєтського Союзу Іран не був значним торговим партнером України. 2013 року частка Тегерану в загальному зовнішньоторговельному обороті України становила лише 0,6 %. Причиною таких низьких показників були переважно накладені на Іран міжнародні санкції. Передбачається, що цей показник зростатиме, при цьому галузі безпосередніх торговельних можливостей включають сільське господарство й машинобудування (http://texty.org.ua/pg/blog/woldemar_g/read/61345/Ukrajina__Iran_oglad_t...). Історично двома найважливішими спільними проєктами двох держав було будівництво пасажирських авіялайнерів (Антонов Ан-140, що їх виробляли під маркою Іран-140) і угода України з Іраном у середині 1990-х для допомоги в будівництві Бушерської АЕС. Україна розірвала контракт 1998 року після візиту тодішньої Державної секретарки США Мадлен Олбрайт.
  • 2.Як показують нещодавні дискусії довкола Мінських угод-2 і пропонованої конституційної реформи щодо децентралізації в Україні, децентралізація не стояла на безпосередньому порядку денному українського уряду в 2014 році, але нині її проштовхують зовнішні сили як потенційний спосіб спинити військові дії на Донбасі. У той час як Росія і ополченці шукають ширших повноважень для територій, що їх вони контролюють, офіційна позиція України не передбачає надання цим реґіонам особливого конституційного статусу. До сьогодні США підтримували принципову позицію України, однак заяви посадовців ЕС наводять на думку, що Европа готова піти на більші поступки Кремлеві. Докладніше за посиланням: http://uatoday.tv/politics/eu-asks-special-status-for-donbas-before-loca.... Читайте також статтю Максима Хилька про підштовхування України до децентралізації, що його здійснює Захід (http://www.atlanticcouncil.org/blogs/new-atlanticist/ukraine-s-dangerous...), і статтю Генрі Гейла, Надії Кравець та Ольги Онух про погляд українців на це (http://www.ponarseurasia.org/memo/can-federalism-unite-ukraine-peace-deal).
Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.