Генерали минулих Майданів

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1809 переглядів

Статтю написано 28 грудня 2013 року

Те, що 21 листопада починалося як протест декількох сотень, спершу переросло вже не в новий Майдан, а в повноцінну революцію, а потім шипінням згарища та парою від видоху мільйонів горлянок вигасло в розчароване буркотіння і політичне шапіто. Хтось іде в підпілля, хтось затіває багаторічну кампанію громадянської боротьби, хтось намагається перетворити Майдан у політичну силу – жалюгідну пародію на КПРС... Як сталося, що кров десятків наших співгромадян, мільйонні вуличні протести перетворилися сьогодні на жевріння і пару? Як примудрилися ми втратити перемогу у грі, де в супротивника залишалося зо два пішаки, а в нас усі фігури були ще на дошці? І чи зможемо ми знову вдихнути життя у пригасле багаття української революції?

Ідеї

Присутніх 21 листопада на Майдані об’єднала проста і зрозуміла для всіх ідея – европейський вибір України. Кожен розумів цю ідею по-своєму – хтось, найнаївніший, як ґарантію вступу до ЕС, інші, наймеркантильніші – як безпроблемні поїздки до Европи і золотий дощ европейських інвестицій. Були ті, що вийшли на Майдан, бо їх ошукали: якщо довго, хай навіть і споквола, чогось добиватися, мимоволі це стане твоєю справою. А потім напівписьменний старигань, який ледь стуляє слова у речення, одним махом знищує плід твоїх зусиль... Іще кілька років тому ти і подумати про таке не міг, але сьогодні розумієш: далі так не можна. Для основної маси протестувальників европейський прапор був знаком прагнення до стандартів життя і персональної свободи, відмінних від тих, що пропонують диктаторські режими зони Митного союзу.

Було б надто просто вважати, що перший тиждень Майдану обмежувався самими гаслами евроінтеґрації. Навпаки. Після вечора 24 листопада, коли з Майдану пішли політики трьох опозиційних партій, коли на кілька днів на Европейській площі виросло окреме партійне наметове містечко, дедалі увиразнювалася недовіра протестувальників до наявної політичної системи загалом. Говорили про іншу державу, інші правила політичної гри. Але якщо раніше одиноким інструментом виходу з ситуації бачилися вибори – парламентські та президентські, то тепер чимраз частіше лунала думка, що зміна правлячої партії чи навіть президента мало що змінить у країні. Міняти треба всю систему, разом із провідними політичними гравцями.

Ми вийшли на Майдан у листопаді 2013-го, бо пішли з Майдану в січні 2005-го – ось головна ідея цього протесту. Майдан став синонімом складного, насилу усвідомлюваного інституту «громадянського суспільства». Громадяни мають контролювати політичні партії, влада має бути підзвітна громадянам не раз на п’ять років на виборах, а щодня; владні повноваження – це не право безроздільно порядкувати в країні задля власного зиску, а засіб служити їй та її громадянам. Жоден суспільний інститут не має довіри населення, тож нерозумно говорити про реформування держави, її треба будувати заново – з нуля. Поставало питання самоорганізації громадян, прямої демократії. Говорили про електронну державу, – адже це соціяльні мережі та вільні інтернет-медії змогли поширити інформацію та висловити перші вимоги... 

Якщо 2004 рік був революцією підданців, що просто хотіли передати владу до рук іншого вождя, то тепер настають інакші часи, і суспільство стоїть на порозі революції громадян, готових розділити відповідальність за управління країною.

Після кривавого 30 листопада на Майдани вийшли мільйони. Не всі вони могли чітко сформулювати, що вивело їх протестувати і що конкретно вони хочуть змінити у своїй країні. Хтось вийшов тільки тому, що в цій країні вперше так відверто і цинічно – на камери – побили...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі