Genius чи Genius loci?

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
665 переглядів

Продовження статті Юрка Прохаська "Genius чи Genius loci?", опублікованої у числі 12 (183184) за 2013 рік. 

Народження модерної львівської науки з духу Автономії

Модерний духовий клімат Львова в ідеально-типовий спосіб утвердився в епоху так званої «галицької автономії». Зініційовані знизу товариства й об’єднання, як-от Польське педагогічне товариство (1868), Польське товариство природничників ім. Миколая Коперніка (1875), народжені безпосередньо з духу галицької автономії. Рік 1886 приніс дві інші надзвичайно важливі інституції: Польське історичне товариство з його видаваним до сьогодні часописом «Kwartalnik Historyczny», Літературне товариство ім. Адама Міцкевіча (від 1887 року воно видавало «Pamiętnik», а з 1902 року «Pamiętnik Literacki»), 1887 – Польське народознавче товариство (від 1895 року етнографічний часопис «Lud»). На зламі сторіч Казімєж Твардовський заснував Польське філософське товариство (від 1911 року часопис «Ruch Filozoficzny»), Освальд Бальцер – Товариство для сприяння польській науці. У цій-таки парадигмі слід розглядати і створене 1873 року українське Літературне товариство ім. Т. Шевченка, перетворене 1893 року на знамените згодом НТШ, власне, перша національна академія наук, із його реґулярними «Записками» і часописами. Наприкінці XIX століття у Львові було близько 200 прерізних об’єднань, товариств і спілок, 59 польських, 10 українських і декілька єврейських періодичних видань.

Неважко, отже, помітити, що Автономія не тільки вивільнила неймовірні національні та креативні енергії, але й сама вже була продуктом дуже скерованих і цілеспрямованих зусиль.

Автономія мала кілька вирішальних наслідків для формування львівських наукових краєвидів.

Передусім вона радикально прискорила полонізацію всього краю, особливо в ділянці мови адміністрування і викладання (від 1871 року львівський університет був майже всуціль польськомовний), освітньої, культурної та символічної політики.

Полонізація сукупного публічного життя мала два доленосні наслідки, обидва вкрай релевантні для нашого питання: по-перше, загальну переорієнтацію єврейської емансипації та акультурації від німецького вектора до польського. Відтепер більшість готових до емансипації галицьких євреїв – а в столиці коронного краю їх кількість так чи інак була переважною – вбачають у польськості не лише цілком імовірну політичну опцію, але й – і передусім – середовище «високої мови» і «високої культури». Це відбувається тим рішучіше, що саме конституція 1867 року, тобто, так би мовити, «пакетом» із галицькою Автономією, скасовувала останні репресивні обмеження, які ще залишалися щодо австрійських євреїв, що відтепер дістали широкий доступ до офіційного академічного життя, дістали змогу здобувати і вправляти «вільні професії».

Із цієї перспективи стає зрозумілою не тільки висока участь у визначних здобутках наступних десятиліть так званих «євреїв-поступовців» (із цих кіл походять батьки Станіслава Лєма, наш сьогоднішній символічний патрон Людвік Флєк і майже всі найвидатніші правники), але й їхнє ставлення до освіти й академічної кар’єри як особливо вартісного шансу для соціяльного зростання. Цей аспект, щоправда, не лише стосується галицьких євреїв, а стає одним із найважливіших чинників нових політичних і суспільних стосунків Першої Модерни.

По-друге, полонізація доби Автономії призводить до ґвалтовного і радикального пришвидшення націоналізмів, у Львові й Галичині – передусім двох найважливіших новочасних націоналізмів, польського та українського. Окрилена політичними успіхами Автономії полонія в Галичині вже незабаром називає себе і коронний край «польським П’ємонтом». Але навіть П’ємонтів тут було – прекрасний...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі