Футуризм — Forever

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
148 переглядів

Мирослава М. Мудрак, Нова ґенерація і мистецький модернізм в Україні, Київ: Родовід, 2018.

Я завжди уявляв митців аванґарду якоюсь герметичною сектою, «кастою посвячених», «закритим клубом», двері якого розчахуються раз на декаду, — і все, «пишіть листи», вхід за особливими рекомендаціями. Іще більшою мірою це стосувалося дослідників цього явища, які повсякчас перебували в ареалі містичної неприступности, захмарної зверхности, — у цьому з ними могли позмагатися хіба що фахові медієвісти, але їх було на порядок більше. Та й із ними було значно простіше: мовчазна вимога знання латини та греки, не кажучи про обов’язкову Deutsch, від самого початку відсіювала профанів та легкодухів.

Однак аванґард (потім така ж ситуація повториться із постмодерном) гіпнотизував ідеєю палкого протесту, поєднаного з позірною еґалітарністю. Чого ще бажати в юні літа? Наївні метелики летіли — і летять — на вогник арт-повстання, та єдине, що їх рятує, — це справдешня примарність вогнища, яке палахкотить несправжнім вогнем, мов у коминку татуся Карла з плаґіятичної казки Алєксєя Толстого. Що лише сприяє збільшенню кількости наївних метеликів… Аванґард же й дотепер є отим «золотим ключиком» від комірчини псевдоіталійського лялькаря. Постмодерн, до речі, теж родом з Італії: під драстичним іменням трансаванґарду. Як і, власне, футуризм, яким у радянські часи лякали довірливу спільноту.

Його вчення теж було нівроку герметичним: збірники маніфестів цього напрямку, видані у Москві та Санкт-Петербурзі 1914 року, так і залишилися для мене надбанням бібліографічної примітки внизу книжкового аркуша. Натомість негучна, здавалося б, републікація «Першого маніфесту футуризму» Маринеті в антології «Называть вещи своими именами: Программные выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века» (Москва: Прогресс, 1986), де також вигулькнули Бретон, Баль, Ґоль, Гюльзенбек (та як вона взагалі мені трапилася?!), стала, на моє переконання, першим знаком грядущої перебудови чи, якщо хочете, Перебудови.

За два чи три роки до того у моєму житті сталася знаменна подія, яку я тоді не подужав вповні оцінити, а зрозумів за десятиріччя. Легковажне іґнорування знаку, посланого долею, спричинилося до того, що нині я можу судити про якісь культурні явища ХХ століття винятково з позицій рефлексуючого дилетанта — ось вам іще одне гіпотетичне назвисько для статті: «Мандри дилетанта». Кота, який походжає довкола добрячого кавалка сала, облизуючись, та не сміє підійти ближче, аби бодай лизнути сальце. Що ж, така позиція має свої переваги, серед яких — чарівна необов’язковість присудів та «дозвіл на пурхання», от і знову метафора метелика… якось привабливіше, ніж метафора голодного кота.

Ab ovo: студентом Київського художнього інституту я опинився на практиці у Ленінграді. Перше, на що накинувся після музеїв: книжки, книгарні. Ох, ці багатющі пітерські розвали, присмеркові, до гоголівського сліпання крамнички, яких не змогла розчавити рука переможного пролетаріяту, — а може, вона їх і породила, змусивши зубожілих інтеліґентів за безцінь продавати новочасні інкунабули, самопроголошені ельзевіри, що спливли на хвилі нетривалого аванґардового ренесансу. Якби ж то й нюх на них у 22-літнього юнака…

Як нині бачу: жовтаво-блідий, продовгастий, мов недоладний, аркуш футуристичногоальманаху з ледь потріпаними до романтичних торочок краями і назвою, яка назавжди провалилася у маріянській западині моєї пам’яті; воскресити не вдасться за жодну ціну. На відміну від ціни самого альманаху: 15 рублів, майже половина нормальної, не для відмінників-«очкодьорів», стипендії. Я міг дозволити собі купити видання — це не були для мене останні гроші, — але лякала мізерабельна жмутковість сторінок: це ж як, за годину прочитаю, і все? — а могутньою альтернативою, вона ж спокуса, була тлуста книженція в особі збірки романів Кнута Гамсуна — звісно, дореволюційного видання.

Тут важливі не так приватні емоції, — хочу одразу застерегти, що їх я...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі